Холодне пиво, копчена риба та задуха

Відверто кажучи, ніколи навіть не замислювався над тим, що приміський залізничний транспорт користується таким попитом у населення нашої області. У соціальній Інтернет-мережі ”Контакт” цьому транспорту присвячена спеціальна група, де обговорюються усі плюси та мінуси їзди у електропотязі. На сторінці є навіть можна прочитати про те, як у електричці проїхатися “зайцем”. Проте, як нам вдалося переконатися, у приміському транспорті таки можна зекономити гроші, а ось нерви...

“Намагаюся триматися ближче до тамбура”

“Електричкою я користуюся усе своє доросле життя, - розповідає житель Деражні Сергій. - Працюю в обласному центрі у мікрорайоні Ракове. Робочий день починається о 8.00, тому щоранку я сідаю на електричку “Жмеринка-Гречани”, яка відправляється з Деражні о 6.20. Трохи більше півгодини, і я вже у Хмельницькому. Раніше ніяких проблем не було, та віднедавна у електрички зменшили кількість вагонів (нині їх лише шість, а раніше, здається, було десять), тому шансу не те, щоб сісти, чи навіть вмоститися, стоячи, у вагоні фактично немає. З Деражні та інших населених пунктів поруч з Хмельницьким дуже багато людей, котрі працюють в обласному центрі. Буває так, що у вагонах люди починають, в прямому сенсі, ходити один одному по головах. Задуха страшна, навіть відкриті вікна не допомагають. І така картина стала для цієї електрички звичайною у години пік, коли люди їдуть та повертаються з роботи та навчання...”.

Ми вирішили перевірити слова нашого читача на собі та самі проїхалися електричкою до райцентру Деражня, спілкуючись з постійними пасажирами електропотягу. Розпочали свою подорож ввечері. Виявилося, нічим особливим електричка “Гречани-Жмеринка” не відрізняється від своїх столичних “колег”. Старі вагони із крутими вузькими сходами, які може подолати не кожний пенсіонер. Всередині - м'які, де-не-де обірвані сидіння, розраховані на трьох осіб, брудні закутки та замурзані стіни. Одним словом, типова електричка”аля-совок”, та нам до цього не звикати. Одну з дверей з тамбуру у вагоні, в якому довелося їхати, заклинило, тому пасажирам з сумками, щоб потрапити до середини, доводилося протискатися у не повністю розчинені двері. Хоча, на кінцевій зупинці у Гречанах особливих труднощів це не завдавало: людей у вагоні було лише близько десяти. Проте, усі “козирні” місця, де відкривалися вікна, були вже зайняті. Довелося підсісти до жінки років 50. “Я живу у Богданівцях, а працюю у швейному цеху в Гречанах, поруч із залізницею. Коли повертаюся з роботи, мені на незручності гріх скаржитися — завжди сиджу біля вікна. Півгодини, і я вже вдома. Щоправда, на виході з вагона важко протиснутися. Тому намагаюся триматися ближче до тамбуру. Найбільше людей сідає та виходить на Кам'янецькому переїзді та центральному залізничному вокзалі. Та самі усе побачите,” - повідала наша сусідка.
Щойно потяг рушив, як вагоном почали ходити продавці різних дрібничок. Спочатку продавали періодику. . Мовчки поклавши біля нас купу “бульварної” преси, продавщиця рушила до сусіднього вагона. Через кілька хвилин повернулася, і так само, без слів, забрала усі газети та поклала їх до величезної сумки. Рівно через п'ять хвилин електричка зупинилася на станції “Кам'янецький переїзд”. За лічені секунди фактично усі вільні місця у вагоні були зайняті, а між сидіннями один за одним почали ходити продавчині, пропонуючи різні дрібнички - починаючи від голок з нитками й закінчуючи апаратами для вимірювання тиску.

“В електричці можна заробити на життя”

Наступна станція - центральний залізничний вокзал. Ось тут й справді розпочався штурм потягу. За кілька хвилин зупинки вільних місць у вагоні вже не було. Сумками, візками та рюкзаками було заставлено увесь вільний простір під ногами. Юрба пасажирів заповнила центральний прохід та тамбур.
“Зараз людей не так вже й багато, - почала ніби спростовувати свої попередні слова наша сусідка. - Напевно, не усі ще з відпусток повиходили, та й ввечері електричка йде двічі, ось пасажиропотік більш-менш рівномірно розподіляється. А вранці, о 6.20 - жах, що коїться”.
“Та й студентів з школярами зараз немає, - підключився до нашої розмови чоловік, котрий підсів до нас на вокзалі. - Буває так, що усі ноги відтопчуть. А ще починають продавці ходити з величезними сумками. Диву даюся, як вони протискаються поміж людей”. Ніби у підтвердження його слів ззаду почулося: “Холодне пиво, морозиво, кукурудзяні палички”. Дехто з пасажирів одразу почав виймати гроші з кишені та купувати наїдки у немолодої продавчині з величезним баулом у руках. Жінка вміло обминала потенційних клієнтів, однією рукою встигала давати товар та здачу.
“А що поробиш, така у них робота. За день стабільно якусь копійку мають. Я ось рибою копченою приторговую, - підключився до нашої розмови пасажир з сидіння навпроти. - Вас, до речі, не цікавить?”. Побачивши нашу зацікавленість, чоловік одразу розстебнув сумку, де на дні було декілька великих копчених сомів. “Віддаю недорого: їду додому, вважайте, що ніби розпродаж — 40 гривень”. “А звідки вона? “- цікавиться наша сусідка. “Власного приготування. Хімії не додаю, не підфарбовую, - пояснив чоловік, протягуючи жирний шматок від сома на пробу жінці. - Я ж сам з Вінницької області. Наловлю риби, накопчу, сідаю у електричку та продаю”. “Риба добра. Давайте, візьму чоловікові до пива”, - віддаючи продавцю дві двадцятки, констатувала жінка. За кілька хвилин розрекламований копчений товар було продано ще кільком зацікавленим пасажирам, і у вагоні утворилося стійке рибне амбре.

“Головне - не сідати у перший, третій та останній вагони”

Наступна партія пасажирів заповнила вагон на станції мікрорайону Ракове. Вільних місць у вагоні вже фактично не залишилося. Стало важко дихати. “Зараз трохи людей у Богданівцях вийде, то буде вільніше, — повідомив продавець риби. - Потім - у Деражні, а мені фактично до самого кінця їхати, тому ще й пива встигну попити. Електричка - взагалі річ зручна. Часто можна гроші зекономити. Ну, розумієте, “зайцем” проїхатися. Звісно, інколи побігати доводиться. До прикладу, йде контроль, а ти ніби вже виходиш. Перебіг до вагона, де він вже пройшов, і знову їдеш. Взагалі, за моїми спостереженнями, не платять за проїзд у електричці ті, хто їде недалеко від Хмельницького. Ось зараз уже Богданівці будуть, а контролерів ще й не було...”. До речі, як поділилися з нами пасажири, якщо хочеш їхати у більш-менш комфортних умовах, краще у перший, останній та третій вагони не сідати. За словами постійних пасажирів електрички, саме у них сідає найбільше людей, особливо дачників. Та, раз на раз не доводиться.
До Деражні ми доїхали без будь-яких ексцесів за 40 хвилин. Приблизно стільки у мене займає часу, щоб дістатися вранці до роботи, живучи у Хмельницькому. Лише помітили, що незважаючи на заборони, у тамбурах електричок все одно продовжують курити. Хоча, останнє, здається, для пасажирів потягу неважливо. Як, в принципі, й старенькі сидіння та брудні стіни у вагоні. Принаймні, в усіх, з ким довелося поговорити за годинну подорож, на це нарікань не було. Єдине, про що говорили у вагоні — це закінчення сезону відпусток та початок нового навчального року, а відтак місця у електричці стане знову замало.