«В Ярмолинцях дме, а в нас вже світла немає...»

Втім, зіньківчани вважають, що це не вихід. У листі, котрий надійшов на адресу редакції «Є Поділля», сільчани стверждують, що їм набридло постійно боятися. «Вже понад три роки «лякає» нашу «першу сотню» (так зветься наш мікрорайон) бетонна електрична опора, котра височить над старим кам'яним кар'єром, – йдеться у листі. – З кожним днем все більше стовп хилиться до прірви і тримається лише на дротах. Як тільки-но вітер сильніше дме – світло по всій околиці зникає. Багато з нас тут випасають корів, діти поруч граються. Боїмося, що одного разу лихо станеться: або стовп цей впаде, або електродріт обірветься під вагою стовпа. Навіщо чекати, коли, як-то кажуть, грім вдарить? Скільки до електриків не зверталися – марно...»

Якщо «бабахне» – згорить уся техніка...
Знайти «Першу сотню» у селі неважко: Зіньків споконвіку ділиться на такі собі мікрорайони-сотні. Перша звісно ж край села. Аби дістатися колишнього кар'єру, довелося трохи попетляти поміж напіврозваленими приміщеннями старої ферми. Горезвісний стовп видно ще здалеку. Лінія електропередач, що веде до села, мабуть, свого часу частково оновлювалася: бетонні опори чергуються зі старими дерев'яними. Та, що падає, якраз бетонна. Добряче похилившись над прірвою, опора, здається, тримається на самих електродротах, котрі, натягнувшись, мов струни, ось-ось можуть луснути. З усього видно, що грунт під стовпом осунувся, тому він і падає.
«Чого ви там ходите? Хочете, щоб стовп вам на голову впав? – ошпарив мене ззаду чоловічий голос. Дідусь, залишивши подалі корівчину, прибіг мене «рятувати». – Ви що, не «наша»? Бачите, тут небезпечно... Десять тисяч вольт, а стовпи на ладан дихають!»
Дід Петро (прізвища він не захотів називати) відверто зрадів, що хтось, нарешті, з його сусідів написав листа до редакції про того злощасного стовпа.
«Нікому діла до нашої біди немає, – бідкається він. – Якщо тут «бабахне» –  згорить уся наша техніка! Колись у нас таке вже було, десь років зо три тому. Тоді в людей і телевізори погоріли, і холодильники. І ніякої тобі компенсації. Вітер ще в Ярмолинцях дме, а в нас вже світла немає. Ми за електроенергію щомісяця справно сплачуємо рахунки, тому хочемо нормального обслуговування. А якщо буревій чи гроза – лячно навіть глянути на того стовпа. Гайка не витримає, лусне, і біди не минути. Це ж «десятка»! Вірна смерть! Поруч школа, дітлахи бігають сюди гратися. І до садочка стежкою щоранку батьки з малюками поспішають. Колись в кар'єрі жінки часто трави збирали, мати-й-мачуху, ромашку. Нині лячно».
Чоловік зізнається, що чергові електрики навідуються сюди частенько, адже поруч трансформатор та станція мобільного зв'язку. Але про заміну опори і не думають.
«Той трансформатор також не зовсім безпечний: має на дверях замок, а закривається... на клямку, – підтримує його зіньківчанка Надія. – Виникає питання: навіщо замок? Втім, потрібно віддати належне електрикам. Вони щотижня сюди навідуються, перевіряють, чи все на місці. Але ж і місцеві підлітки теж сюди навідуються. Словом, живемо, як на пороховій бочці...»

Розберемося!
У Віньковецькому районі електричних мереж, куди ми звернулися за коментарем щодо цієї проблеми, керівник відповів коротко: «Розберемося!». А вже за годину відзвітував: «Насправді письмових звернень від зіньківчан щодо цього стовпа  до нас не надходило, – зізнався Мар'ян Мушинський. – Я щойно повернувся звідти і мушу зізнатися, що проблема таки існує. Земля потроху зсувається в кар'єр і тягне за собою електроопору. Завтра ж спробуємо її вирівняти, однак чи допоможе? Землю вимулило добряче. Якщо ж не вдасться її закріпити, то, скоріше за все, доведеться розпочинати виготовлення проектної документації та будувати лінію в обхід небезпечної ділянки біля кар'єру. Головне – знайти кошти. Але те, що це питання ми не залишимо без належного вирішення, гарантую».