ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2020

Наскільки важлива професія вчителя?

Суспільство 8089

Кореспонденти «Є Поділля» поцікавилися у відомих в області людей, наскільки високо вони оцінюють професію вчителя

Надія Борецька, хмельницька художниця, член Національної Спілки художників України:
«Вчитель – це завжди людина авторитетна. Для мене це аксіома ще з дитинства, зі шкільної лави. Незалежно від часу й епохи. І я впевнена, що й нині ця професія має престиж. Той, хто має харизму та не прагне хапати зірки з неба, а має цілком реальне бажання працювати в сфері освіти, не може не мати авторитету серед освічених людей, серед молоді. Головне – таке бажання  має бути підкріплене любов’ю до дітей. Саме такій людині місце якраз поруч з ними. Бо лише такі вчителі, викладачі дають щось більше, ніж просто знання, вкладають в них частинку своєї душі. А це, повірте, важливо».








Михайло Загородний,  директор Чемеровецького солодового заводу компанії «Оболонь»:
«Вчитель – це головна професія. Адже саме від того, як він навчить, залежить, наскільки свідомим громадянином стане  людина, наскільки вона буде хорошим спеціалістом. Вчитель – та людина, яка, після батьків, відкриває дитині навколишній світ. Найчастіше я згадую свою першу вчительку Марію Галецьку та вчительку математики, класного керівника Ольгу Сафонову. Так сталося, що перший раз у перший клас я пішов не першого, а шістнадцятого вересня.  Тоді, на початку сімдесятих, до школи йшли з семи років, мене ж взяли шестирічного.  І Марія Йосипівна якраз  вчила мене усьому: писати, читати, рахувати, сприймати світ, у якому живу. Цього року у нас була зустріч з випускниками Завадівської восьмирічної  школи. Навідувалися і до своїх вчителів Марії Галецької та Ольги Сафонової.  У студентські роки моїм вчителем і наставником був викладач Кам’янець-Подільського інституту  Микола Бахмат (тепер ректор  Подільського державного аграрно-технічного університету). Саме він «зробив» з мене агронома, керівника».

Леонід Шиманський, голова Волочиської районної ради:
«Про престижність професії вчителя я суджу хоча б з того, що чимало молодих людей обирають її. Коли я навчався у Полянській школі Волочиського району, у нас більшість учителів були мешканцями райцентру. Сьогодні ж майже усі педагоги – місцеві. І немалу роль у такому виборі відіграв вчитель початкових класів Анатолій Герц. Анатолій Абрамович був  і моїм першим вчителем. Саме для нас, малюків, він став, після батьків, першою рідною людиною,  знайомив нас із життям, вчив бути добрими, відповідальними, розумними. Анатолій Абрамович — дивовижна людина. Він грав на мандоліні, гарно малював. І виховував нас, здебільшого, не словами, а власним прикладом. Завжди охайний, підтягнутий, він і нас учив бути такими. Перевіряв, чи маємо ми носові хустинки, чи чисті у нас черевики, чи не відірвані гудзики. І вчив: «Одяг має бути необов’язково новим, але обов’язково –чистим. Взуття – начищеним». Сам взував зверху на черевики галоші, і взуття у нього завжди блищало. Хоч любив дисципліну і порядок, був дуже добрим і навіть балував нас. Згадую один випадок. Приходить учитель на урок і каже: «Сьогодні ми будемо вчитися розбирати гранату». Насправді ж це виявилася не справжня граната, а фрукт, гранат. Не знаю, де він його взяв, але ми його розібрали, і по кілька зерняток припало кожному.  Більшість скуштували екзотичний фрукт вперше. На жаль, сьогодні улюбленого вчителя вже немає з нами. Нещодавно я навідувався у  рідну школу. Й запропонував зібрати матеріали і створити у школі куточок пам’яті Анатолія Герца».



Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую