«Усе в житті я намагався поліпшувати»,-

Дожити до ста й далі
Уже напівсліпим, фактично з одним оком, Василь Писарчук узявся написати Марію Магдалину. Малював усе життя, а тут хвороба... Проклята катаракта застеляє зір. Довелося робити операцію. На неї поїхав із «картою» свого хворого ока. Щоб полегшити працю лікарям, вирішив роздивитися його в дзеркало з малого мікроскопа, підсвітивши діодним лазерним променем. Хірурги здивувалися такому клієнту, але й похвалили.
Тепер після хірургічного втручання Василь Минович став добре бачити. Шкода тільки, що коштів не вистачило на швейцарський кришталик новішого випуску. Але й і з тим, який поставили, не зле. Тож знову взявся за пензель. Постановив сам собі: ще серію робіт зробити, доки житиме. А наступного року йому буде вже 80. Тож є стимул дожити хоч до ста, хоч за сто.
Медалі кам’янецького «пошиву»
«А спитайте нині в Хмельницькому, ось хоча б у «Медтехніці» - мене всі знають, - оповідає Василь Минович.- Бо їздив по всій області й ремонтував медичне обладнання аж до пенсії. Пішов на відпочинок у 55, бо підводив зір, а в рентгенкабінеті, де працював, треба було мати пильне око”.
Апаратура завжди йому корилася, отримувала нове життя, навіть, якщо була такою старою, що інші її давно б списали. Він і зараз любить старі речі, ремонтує їх, не поспішає викидати.
Знають медики області про ще один талант свого колишнього колеги. Він… чеканив медалі. Це були іменні медалі, приурочені до ювілеїв місцевих медичних «світил». Ось, скажімо, присвячена 50-річчю з дня народження відомого на Поділлі лікаря Великанова, а це багаторічному начмеду та історику подільської медицини Євгену Мазурику – до 60-літнього ювілею. Невеликою кількістю ліній автору вдавалося «схопити» схожість з живою людиною.
Матеріалістом зробив …Енгельс
З дитинства бабця прищепила Василю глибоку віру в Бога. Таких ревних віруючих було не так багато в селі. Якось Василю навіть сон привидівся: по горизонту біжить палаюча строфа «Страшний суд відбувся». Усіх покарали, всі згинули, лише він із бабцею залишилися в живих. Але якось хлопець зацікавився психологічними дослідами, які проводив родич одного зі школярів, використовуючи звичайний столик. Василь і собі захотів спробувати. І йому вдавалося відгадати, хто якого числа народився, у кого в пачці скільки цигарок лишилося чи сірників у коробці.
Ще в школі взявся студіювати Енгельсову «Діалектику природи», хоч далеко не все там розумів. «Навіть священик викликав мене: чим займаєшся, нащо тобі ті досліди, ти кому душу продав?» А я з тих пір вірю в матерію. Я не атеїст, бо атеїсти завжди руйнували духовне, культуру, я матеріаліст». Коли Писарчуку іноді стає скучно. Він дістає старі вирізки і читає: як московські вчені «зважили» найменшу часточку – нейтрино. І душа веселіє. А все ж таки зважили! Із захопленням читає Шкловського про Всесвіт і щиро вірить у пришельців. Якось бачив небо, ніби методично зоране, неймовірно рівненькі ряди хмар, такого сама природа витворити не в силі. До речі, таке небо було в репортажах про аварію на Фукусимі. Василь Минович узяв та й поміряв радіаційний фон. Усе нормально. Тоді він вирішив: це інопланетяни зробили «завісу», щоб їх не бачили, як вони над Кам’янцем літають.
Матеріаліст Писарчук не сподівається, що якась вища сила подасть йому здоров’я, він дбає про нього сам. Щоп’ятниці проводить лікувальне голодування, хоче перейти на триденне щомісяця. Це очищає організм від шлаків. У молодості він займався йогою, багато тренувався. І зараз теж не покидає фізичних занять. Під руками також завжди масажер, аплікатор.
«Сов.секретно»
Однією з найцікавіших сторінок біографії Василь Минович вважає свої військові винаходи. У Шепетівці була база, де ремонтували локатори. Писарчука вважали тут ведучим «спецом», навіть зарплату платили підвищену. Також його часто «позичали» й в інші частини. Якось Василь виявив дефект в дешифраторі радіолокаційного наземного обладнання. Під час війни ці локатори, як правило встановлюють ближче до передової, де від вибухів гармат все трясеться й вібрує. Відтак і похибки з’являються. Винахідник удосконалив обладнання та покращив бачення своїх літаків до 30 відсотків. Це убезпечувало й від того, щоб ненароком не збити власний літак через несправність дешифратора. Повідомив свої міркування полковнику, той одразу ж за власним підписом та грифом «сов.секретно» відправив розробку в центральне конструкторське бюро. І її прийняли в серійне виробництво, про що Писарчуку повідомили письмово та вислали посвідчення про винахід. Таких посвідчень у нього є два. Після цього окрилений Василь знайшов ще ряд недоліків в опізнавальній системі. Коли працював з документами, його водили під охороною, щоб часом не просочилася інформація куди не потрібно. «Я ж знав щодня паролі, коди літаків!» - каже винахідник. Писарчук послав нові напрацювання в ЦКБ знову, але цього разу відповідь була така: на заводі не мають можливості ними тим займатися, бо знов же таки буде розсекречено удосконалення через причетність до нього багатьох осіб. Винахідник гірко зітхнув і не став більше нікого турбувати, а дав дозвіл, щоб його зошит із розробкою спалили. Коли ж сталася трагедія над Чорним морем, збили ізраїльський літак, то пошкодував про свій давній крок. На його думку, саме той недолік опізнавального обладнання, на який він хотів вказати ЦКБ та виробникам , спричинив трагедію. «Літак ніби потягнув на себе ракету», - каже Василь Минович.
Василь Писарчук сам збирається жити довго-довго і всім цього бажає, а тому радіє, коли прислухаються до його порад, ведуть активний спосіб життя, тренують мізки й тіло, розв’язує задачі та займається фізкультурою. Українці повинні бути здоровою та думаючою нацією, переконаний він.