Ювілей – на вершині гори Ельбрус

Будь-яке захоплення – це наче хвороба: раз захворів - і маєш постійні рецидиви. Так сталося, що хворобою підкорення гірських вершин захворів колишній генеральний директор Хмельницької АЕС (2000-2002роки) нетішинець Володимир Софіюк.
“Ну і що ж тут такого?” - запитає пересічний читач. Та наче б і нічого, якщо не враховувати, що чоловікові вже шістдесят з “хвостиком”. Погодьтеся, у такому віці багато хто сидить з газетою в руках або перед телевізором, і про гори навіть не думає. Та це не про нашого героя.
Все починалося просто. Два роки тому разом з групою ентузіастів, які вже неодноразово підкорювали гори Криму та Карпат, Володимир Софіюк вирішив підкорити найвищу точку Європи – гору Ельбрус. Таким чином чоловік захотів відсвяткувати свій шістдесятилітній ювілей. Потім довго згадував, що ніколи в житті ще так не мерз, проте більше ніде не бачив настільки яскравих зірок, які постали перед його очима там, у нічних горах.
Тож спогади про побачену красу знову погнали пана Володимира разом з однодумцями в дорогу. Цього разу вони обрали не західну, а східну частину, адже у горах тоді проводилася антитерористична операція. “Повсюди стояли пости прикордонників та МНС-ників, тому доводилося за всіма правилами відмічатись у військових”, - каже Володимир Іванович.
На відмітці 2,5 тисячі метрів групу зареєстрували, а потім почався підйом до відмітки 2900 метрів на майже рівне плато, де колись знаходився німецький аеродром. Саме тут учасники експедиції мали адаптуватись до гірських умов, аби вранці здійснити перехід на висоту 3800 метрів, де знаходився штурмовий табір.
Отож, з важким рюкзаками, в яких - лише необхідне для походу в гори причандалля, з самого ранку почали підйом. “Пригадую, сонце сліпило очі, а розрідженим повітрям було трохи незвично й важко дихати. Діставшись табору, який розташувався поруч з льодовиком, влаштувалися на ніч. Вже вранці, без рюкзаків, лише з альпіністським спорядженням, почали сходження на висоту 4800 метра, аби пройти поступову акліматизацію, - каже Володимир Софіюк. - Біля скель Ленца (названі на честь вченого-фізика – прим. автора) ми встигли вдосталь помилуватись краєвидами і без пригод повернулися у табір”.
Оскільки прогноз погоди на наступний день був багатообіцяючим, усі з задоволенням чекали початку сходження. Отож, третього вересня о першій годині ночі група почала штурм Ельбруса. Разом з нашими земляками вершину “брали” поляки, голандці, башкіри та німці.
“Не встигли ми пройти якихось 300-400 метрів, як погода раптово зіпсувалась, подув різкий пронизливий вітер, - пригадує Володимир Софіюк, - тому я змушений був поверх пальчаток одягти теплі рукавиці, які завбачливо прихопив з собою, причепивши на лижні палиці. Коли став одягати рукавиці, то з однієї з них вилетів горобець. Мабуть, заліз погрітися. Дивина!”.
Група змушена була йти крізь заметілі, видимість знизилася до 1-3 метрів, а температура повітря - до мінус 15 градусів. Найгіршим, за словами Володимира Івановича, було те, що вони не бачили жодних орієнтирів довкола, лише лід і сніг, сніг і лід. Рухалися повільно, вздовж спеціальних маркерів, розміщених кожні тридцять метрів, які постійно світяться. Зупинятися доводилося кожні 50 кроків, а чим ближче було до вершини, тим частіше робили зупинки, щоб відпочити та звикнути дихати розрідженим киснем.
“Об 11 годині наша група, яка складалася з п’яти альпіністів, піднялась на східну вершину Ельбруса, яка має висоту 5621 метр. Вона на 21 метр нижча за західну та розташована від останньої приблизно за три кілометри. На штурм західної вершини у нас вже сил не було”, - каже пан Володимир. Він пригадує, що під час руху стояло питання про повернення, але більшість виступила за продовження сходження навіть за таких несприятливих умов. Всі інші повернулись у табір, аби перечекати негоду.
“Під час підйому цікаво було спостерігати за тим, як внизу під нами пропливають грозові хмари, гремить грім та видно спалахи блискавок. А ми відчували себе, мов Боги на Олімпі, коли споглядали таку незвичну картину”, - захоплено каже Володимир Софіюк.
Чоловік задоволений тим, що знову підкорив Ельбрус. Каже, що отриманої порції адреналіну та незабутніх вражень йому вистачить на кілька років наперед. Проте вже замислюється над тим, аби наступного року разом з альпіністами-ентузіастами здійснити сходження на гору Казбек, яка має висоту 5033 метра.