«Мрію про Перемогу»: історія 13-річного волонтера Олексія Борея зі Славути

Йому лише 13, але за спиною – десятки зборів на потреби Збройних сил України, понад мільйон зібраних коштів, сотні години волонтерства та… мрія про Перемогу!

Олексій Борей живе в Славуті. Від початку повномасштабного вторгнення він разом з родиною активно допомагає нашим захисникам. За свій внесок у підтримку армії отримав грамоту від Валерія Залужного, який на той час був Головнокомандувачем ЗСУ, а за патріотизм та активну громадянську позицію нещодавно отримав подяку від Хмельницької обласної військової адміністрації.

Про силу прикладу, перші збори, підтримку військових і мрію, що об'єднує всіх, читайте в інтерв'ю з Олексієм та його мамою Тетяною Борей на сайті «Є ye.ua».

«Люди самі почали називати нас волонтерами»

- Пані Тетяно, як Вам вдалося виховати сина так патріотично налаштованим?

- Ми з чоловіком і до повномасштабного вторгнення завжди допомагали людям. Могли заплатити за бабусю в черзі на касі в магазині, передати щось тим, хто потребує. І діти це бачили ще з малечку.

А вже після 24 лютого 2022 року ми, як і багато людей, не могли сидіти, склавши руки. Почали приймати переселенців, передавати продукти на фронт, варили, пекли, допомагали чим могли. А потім якось так вийшло, що з'явилися власні збори. І люди самі почали називати нас волонтерами.

Родина Бореїв. Фото: надане Тетяною Борей

«Став на ринку… і за кілька днів зібрав 3 тисячі»

- А з чого почалася волонтерська діяльність саме Олексія?

- Все почалося з автомобіля для чоловіка. Він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у новостворений батальйон. Була потреба в авто – його родичі з Вінниці відкрила збір, а ми вже до нього долучилися.  Саме тоді були Зелені свята і бабуся передала нам татарське зілля. Льоша каже: «Я візьму, піду продавати на базар і напишу, що це на допомогу ЗСУ». І він так зробив. Став на ринку, поставив табличку, і вже за кілька днів зібрав 3 тисячі гривень.

Олексій продає татарське зілля, аби зароблені кошти віддати на закупівлю автомобіля для свого тата. Фото: надане Тетяною Борей

Потім почав продавати квіти. Також сам. І коли ми вже купили автомобіль, він підійшов до мене й каже: «Мамо, а чому ми допомогли тільки татові? Є ж іще військові, яким треба допомога». Тож ми поставили у магазині, де я працю, скриньку, і написали, що це на ЗСУ. Старша донька Вероніка почала плести браслети, а Олексій їх продавав. Потім почали долучатися люди і все так почалося.

Ми здебільшого працюємо з місцевими волонтерами, вони відкривають великі збори, а ми вже допоміжні. Про все звітуємо. Люди бачать результат, напевно тому й підтримують.

Олексій та Вероніка звітують про закупівлю турнікетів для військових. Фото: надане Тетяною Борей

«У нас в колекції вже понад 250 шевронів»

- Бачила, що у вас велика колекція шевронів і прапорів. Ви їх колекціонуєте?

- Так, у нас в колекції вже понад 250 шевронів. Військові часто надсилають нагороди, патчі, навіть відеоподяки. У нас є дуже багато прапорів. Один із них об'їхав увесь Схід. Ми передали його з волонтерами на фронт, і він побував у багатьох підрозділах на різних напрямках, де наші захисники залишали на ньому свої підписи. Потім прапор повернули нам.

У колекції Олексія вже понад 250 шевронів. Фото: надане Тетяною Борей

Також є шеврони 3-ої штурмової, якою Льоша дуже захоплюється. Є військові, які під час відпустки спеціально приїжджають у Славуту, щоб особисто потиснути руку синові та подякувати.

Також Олексій має багато прапорів. Фото: надане Тетяною Борей

«Хвилина мовчання – наша особиста ініціатива»

- Розкажіть як виникла ідея влаштовувати хвилину мовчання на ринку?

- Спочатку в нас в місті організували перекриття доріг під час загальнонаціональної хвилини мовчання волонтери ГО «Сітка Перемоги» разом з небайдужими людьми.

А ми підтримали їх ініціативу і стали перекривати рух на ринку в трьох місцях. Раніше Льоша ходив зі мною, але тепер через навчання у першу зміну виходить лише на вихідних.

І от якось Олексій стояв із табличкою «Зупинись. Вшануй», і під час хвилини мовчання повз проїжджав велосипедист. І штовхнув його. Ми виставили це відео без підписів і воно розлетілося. Ми тоді й не думали, що це набуде такого розголосу.

Олексій у вихідні ходить на ринок аби нагадати людям про хвилину навчання. Фото: надане Тетяною Борей

Відкрив збір на РЕБ і зібрав 140 тисяч гривень

- Олексію, як тобі вдається поєднувати навчання з волонтерською діяльністю?

- Коли ходив у другу зміну, зранку був на ринку і збирав кошти на ЗСУ, потім йшов у школу. Зараз виходжу тільки у вихідні, бо навчаюсь у першу зміну. Але встигаю. Мені не важко.

- Який збір найбільше запам'ятався?

- Ми збирали 140 тисяч гривень на РЕБи для татового батальйону. Я сам відкрив цей збір, написали про це у соцмережах. Спочатку всі були здивовані, бо завжди були невеличкі збори, а тут такий великий.

Але долучилися не лише знайомі, а й військові та їхні родичі. Вдалося зібрати всю суму за півтора місяця.

- Олексію, чи підтримують тебе однолітки у волонтерстві?

- На уроках технологій ми усі разом плетемо браслети, потім мені їх віддають і я продаю на ярмарку.

- Чим ще захоплюєшся, крім волонтерства?

- Настільним тенісом. Уже чотири роки займаюся, їздив на змагання в область, навіть на всеукраїнський рівень.

- А про що ти мрієш?

- Мрію про Перемогу і щоб усі наші захисники повернулися живими додому. А для цього треба бути активнішими. Підтримувати нашу армію.

Олексію за три роки вдалося зібрати на ЗСУ понад один мільйон гривень. Фото: надані Тетяною Борей

«Моя хата не скраю – вона може бути наступною»

- Пані Тетяно, а що ви хотіли б порадити людям, які не знають, з чого почати свою допомогу?

- Зараз часто чую: «У мене немає грошей». Але справа ж не тільки в грошах. У нас є жінки, які приносять пряжу й в'яжуть шкарпетки. Є ті, хто робить різну випічку. Є ті, хто робить сухі борщі, супи. Хтось варить варення й передає на фронт. Є ті, хто приходить допомогти порізати овочі чи сплести сітку. Кожен може долучитися.

Є така фраза: «Моя хата не скраю – вона може бути наступна». Це про нас. І кожна допомога – це ще один крок до перемоги.

Від початку повномасштабного вторгнення Олексій разом з родиною активно допомагає нашим захисникам. Фото: надане Тетяною Борей

Ця стаття стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.