«Травма війни не має прописки»: історія психологині з Бердянська, яка допомагає дітям з особливими потребами у Хмельницькому

Ірина Баклажкова – психологиня з понад 14-річним досвідом роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Жінка родом із Бердянська, однак через повномасштабне вторгнення була змушена залишити рідне місто і нині з дітьми мешкає у Хмельницькому.

У розмові з журналісткою сайту «Є ye.ua» психологиня поділилася спогадами про життя в окупації, роботу з дітьми з Маріуполя, евакуацію та розвивальні посібники, які замовляють з різних куточків світу.

Від мрії до професії

З дитинства Ірина мріяла стати психологом, однак спочатку здобула медичну освіту, за фахом вона фельдшерка, а згодом закінчила Бердянський педагогічний університет за спеціальністю «дошкільна освіта та практична психологія». З часом жінка перекваліфікувалась, бо був запит від батьків, які не могли знайти фахівця здатного працювати з дітьми з аутичного спектру.

«На той момент у нас в місті майже не було фахівців, які працювали б з такими дітками. Я почала вивчати цю тему, закінчила ізраїльські курси з поведінкової психології. І з того часу вже 14 років працюю у цьому напрямку і мені дуже подобається. Ці діти – інші. Вони «ламають мозок» у хорошому сенсі слова та змушують мислити нестандартно», - ділиться Ірина.

Психологиня створює розвивальні посібники, які замовляють з різних куточків світу. Фото: Баклажкова Ірина / Facebook

Життя в окупації

Після початку повномасштабного вторгнення жінка ще кілька тижнів залишалась у Бердянську, який був окупований росією вже на четвертий день.

«Я ніколи не думала, що невідомість може настільки вибивати з колії. В окупації ми були як у вакуумі. Інтернету немає, зв'язку немає. Ти не знаєш звільнять тебе сьогодні, завтра чи ніколи. Чи є ще Україна взагалі? Єдине, що нам вдавалося - це зловити Wi-Fi біля банків. Дякую їм, що, навіть коли виїжджали, залишили безкоштовний інтернет. Біля банку стояло 50-100 людей. Надсилаєш повідомлення і на наступний день йдеш туди ж, щоб отримати відповідь. Про дзвінки взагалі мова навіть не йшла», - розповідає Ірина Баклажкова.

Волонтерська діяльність

Згодом психологиня почала волонтерити. Їй надали кабінет у місцевій дитячі лікарні, де вона щодня приймала діток із Маріуполя.

«Хтось їхав далі, але багато хто їхали до нас, бо ми поруч. Від нас до Маріуполя 40 хвилин, та вони були в дорозі добу і більше. Понівечені машини, психологічно травмовані діти… Коли дитина п'яти років розповідає, що ми поховали бабусю на майданчику біля гойдалки – це ненормально», - ділиться спогадами Ірина.

Втім, коли українській військові підірвали російського корабля «Саратов» у порту Бердянська, то у місті стало небезпечно. Тоді Ірина з доньками вирішили виїхати.

«Думали – на два тижні… Насправді поїхали в нікуди», - пригадує жінка.

Евакуація: дорога через 20 ворожих блокпостів

Їхня дорога з Бердянська до Запоріжжя, яка в мирний час займає 3 години, тривала добу.

«Ми проїхали 20 ворожих і 4 українські блокпости. Якщо машина не твоя або куплена за дорученням, то це вважається не твоя і ти виходиш і йдеш пішки. У мене була власна машина. Ми проїхали ще швидко. У знайомих дорога зайняла п'ять діб. Кожен ворожий блокпост – це перевірка. Вивертають бардачки, багажники, речі, гаджети. Це добре, що ми проїхали ще без обстрілів, бо знайомі їхали під ними. Також по дорозі всюди лежали міни. Трошки вліво-вправо і все…», - розповідає психологиня.

Нове життя у Хмельницькому

Так Ірина з дітьми опинилася в Хмельницькому. Зізнається, що нікого тут не знала, просто їхала в центр країни, бо «Київ – страшно, Львів – страшно».

Тут жінка долучилася до проєкту USAID, де надавала психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам. Але згодом почала працювати і з місцевими мешканцями.

«Травма війни не має прописки. Було багато звернень, то проєкт продовжили ще на рік, але потім його завершили. І я зрозуміла, що треба рятувати свій мозок, тому переключилась на посібники. Почала виготовляти, розробляти… Я перенаправила свою енергію туди», - ділиться Ірина Баклажкова.

Її асортимент налічує понад 200 видів розвивальних посібників. Фото: Баклажкова Ірина / Facebook

Розвивальні посібники для діток з особливими освітніми потребами

Сьогодні жінка має власний кабінет, де працює з дітками, та виробництво посібників, яке вдалося відкрити завдяки проєкту «Власна справа». Її асортимент налічує понад 200 видів  книг, які допомагають діткам розвивати логіку, координацію, мовлення та уяву.

«Я не роблю іграшку заради іграшки. Усе має бути все із завданнями… Вони підходять усім дітям, але найбільший запит саме від батьків, у яких діти мають особливі освітні потреби. Я це роблю не завдяки, а незважаючи на. Я і дітей своїх так налаштовую», - розповідає жінка.

Посібники підходять усім дітям, але найбільший запит саме від батьків, у яких діти мають особливі освітні потреби. Фото: Баклажкова Ірина / Facebook

Найбільше ідей, зізнається Ірина, дають самі діти.

«Вони заганяють мене в кут. Є навичка, яку треба розвинути, а старі методи не працюють. І я думаю, шукаю, експериментую... Вони змушують мене мислити нестандартно. Виготовлені посібники я відпрацьовую на власних заняттях. Якщо я бачу, що дітям щось незрозуміло, то я переробляю їх: щось додаю, шукаю помилки або роблю завдання простішими. Важливо, щоб усе йшло від простого до складного, щоб діти могли опанувати матеріал поступово. І тільки коли я бачу, що посібник працює, я пропоную його іншим. Я відповідаю за кожен товар, який пропоную», - пояснює майстриня.

Її посібники замовляють по всій Україні та за кордоном: у Польщі, Німеччині, Туреччині, США, Чехії, Італії. Також є двомовні варіанти: українсько-англійські, українсько-польські тощо.

Зараз психологиня працює з дітками у Хмельницькому, у власному кабінеті. Онлайн-занять у неї немає, бо вона вважає, що живе спілкування набагато ефективніше.

«Я люблю бачити дітей наживо, вчасно реагувати. Коли я ще у Бердянську працювала з дітьми на індивідуальному навчанні, у мене була умова, щоб діти приходили до мене в кабінет, а не я до них додому. Це зовсім інше налаштування, бо вони розуміють, що йдуть до вчителя і потрібно навчатись», - розповідає Ірина.

Посібники допомагають діткам розвивати логіку, координацію, мовлення та уяву. Фото: Баклажкова Ірина / Facebook

Фахівчиня зазначає, що насамперед працює з немовленнєвими дітками або тими, хто тільки починає говорити.

«У мене дві вищі освіти і кілька додаткових: окрім психології, я вивчала логопедію і закінчила курси клінічного психолога. Це допомагає мені працювати з дітьми з різними запитами та особливостями. Найчастіше – це різні порушення розвитку, затримка мовлення, поведінкові труднощі. Я працюю з дітьми до 12 років. Після цього рекомендую іншим фахівцям, бо вважаю, що кожен має працювати у своїй галузі», - каже жінка.

Вдень Ірина у себе в кабінеті працює з дітками, а ввечері – розробляє посібники.

«Тут немає рутини – кожна дитина приходить з різним настроєм, і ніколи не знаєш, як пройде заняття. Це не дає вигорати, адже я бачу результати. І найголовніше – це помічають і батьки», - ділиться педагогиня.

Виготовлені посібники Ірина відпрацьовує на власних заняттях. Фото: Баклажкова Ірина / Facebook

Підтримка від родини

Підтримку Ірина отримує переважно від своїх доньок, які живуть із нею у Хмельницькому. Решта родини – за кордоном або залишилась в окупації.

«Мої дівчата – підлітки, їм 14 і 17 років. Вони дуже хочуть додому. Але я їм кажу: ми вже чекали. Тепер треба жити далі. Навіть якщо повернемось, то нічого не буде так, як було. Це наша нова реальність. Для старшої – простіше. А молодша дуже сумує за друзями, школою, кімнатою…», - підсумовує Ірина Баклажкова.