Хмельниччина попрощалася з синами України: шестеро Героїв повернулися додому «на щиті»

Хмельниччина знову схилила голови у скорботі. 11–12 листопада у Славуті, Дунаївцях, Старокостянтинові та Красилові відбулися прощання з шістьма мужніми воїнами, які до останнього подиху стояли за Україну. Вони різного віку, з різних громад, але всіх їх об'єднувала любов до України.

11 листопада Славутська громада проводжала в останню земну дорогу Вадима Григоровича Чепурченка, воїна Сил спеціальних операцій, патріота, який прожив життя, сповнене честі та відваги.

Як повідомляють в Славутській міській раді, Вадим народився 23 квітня 1980 року в Славуті. Після школи №4 здобув фах газозварювальника, служив у десантних військах, а потім у карному розшуку МВС України. За мужність був нагороджений відзнакою «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку».

Після початку повномасштабної війни добровільно став до лав ЗСУ. Служив у 73-му центрі та 8-му полку Сил спеціальних операцій, брав участь у звільненні острова Зміїний, воював під Торецьком, Бахмутом, Куп'янськом.
За службу мав численні нагороди «За оборону України», «10 років сумлінної служби», Почесну грамоту Хмельницької ОВА.

11 жовтня 2025 року під час штурмових дій у Куп'янську Вадим отримав тяжке поранення. Майже місяць лікарі боролися за його життя, але 7 листопада Герой помер.

11 листопада Славутська громада проводжала в останню земну дорогу Вадима Чепурченка. Фото: Славутської міської ради

Наступного дня, 12 листопада, Славута знову оплакувала свого сина - Вадима Дєдова, старшого солдата ЗСУ, який загинув, виконуючи бойове завдання.

Він народився 26 вересня 1986 року, навчався у школі №2, працював у рідному місті. У квітні 2023 року добровільно став на захист України.

Побратими згадують його як надійного, щирого і мужнього воїна. 2 листопада 2025 року серце Вадима зупинилося. Поховали Героя з усіма військовими почестями.

12 листопада Славута оплакувала свого сина - Вадима Дєдова... Фото: Славутської міської ради

11 листопада у Дунаєвецькій громаді віддали останню шану Віктору Петровичу Бондарю, старшому солдату, майстру ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Віктор народився 18 червня 1988 року у Дунаївцях. У 2014 році він був серед учасників Революції Гідності, нагороджений медаллю «Учасник Євромайдану».

З початком війни добровольцем пішов до війська. Виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, мав нагороди - «За оборону України», «За відвагу», «Залізний хрест».

6 листопада 2025 року Віктор загинув поблизу Оріхова. Йому було лише 37…

Поховали воїна у рідному місті під звуки Гімну України й молитви вдячності.

11 листопада у Дунаєвецькій громаді віддали останню шану Віктору Бондарю. Фото: Дунаєвецької тергромади

12 листопада громада Дунаївців проводжала ще одного свого земляка - Юрія Бабійчука із села Великий Жванчик.
Юрій народився 23 червня 1973 року, працював механізатором, з 2014 року захищав Україну на Донеччині. Після повномасштабного вторгнення знову пішов у Збройні Сили. Служив у Збройних Силах України, зокрема на Чернігівському та Запорізькому напрямках. Працював у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

10 листопада його життя обірвала тяжка хвороба.

Поховали Юрія у рідному селі. Громада схилила голови в подяці за його службу і відвагу.

12 листопада громада Дунаївців проводжала в останню земну дорогу свого земляка - Юрія Бабійчука. Фото: Дунаєвецької міської ради

11 листопада у Старокостянтинові відбулося прощання із солдатом Дмитром Поповим, 2005 року народження.
Молодий Захисник помер 8 листопада 2025 року від поранень, отриманих під час бойових дій. До останнього залишався вірним присязі.

Церемонія прощання відбулася біля його рідного дому та у Гарнізонному будинку офіцерів. Дмитра поховали на міському кладовищі з усіма військовими почестями.

11 листопада у Старокостянтинові відбулося прощання із солдатом Дмитром Поповим. Фото: з фейсбук-сторінки Старокостянтинівської громади

12 листопада на Красилівщині попрощалися із Русланом Сидоруком - стрільцем-снайпером, мешканцем села Малі Пузирки Антонінської громади, 2005 року народження.

Руслан загинув ще 23 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки на Донеччині. Йому було лише 20.

Жителі громади утворили живий коридор пам'яті, проводжаючи Героя в останню путь.

«Ми живемо у вільній країні завдяки тим, хто став між нами і ворогом», - сказали під час прощання. Руслан був одним із тих, хто віддав життя за право України бути вільною.

12 листопада на Красилівщині попрощалися зі стрільцем-снайпером Русланом Сидоруком. Фото: з фейсбук-сторінки Красилівської ОТГ

Вічна слава Героям…