Чотири місяці з турнікетом на нозі пробув на позиції: історія воїна з Хмельниччини Руслана Ільчука

Історія військовослужбовця 81-ї окремої аеромобільної бригади Руслана Ільчука з Хмельниччини, який чотири місяці провів на позиції з накладеним турнікетом, з яких десять днів повз до евакуації, розповіли в сюжеті ТСН.

Руслан Ільчук родом із села Немиринці, що на Старокостянтинівщині. На «нулі» він провів пів року, чотири місяці з яких був із затягнутим турнікетом на нозі.

На позиції біля Григорівки на Луганщині його підрозділ зайшов у лютому цього року. Тоді ця територія була ще під контролем українських військових.

У лютому цього року  Григорівка була ще під контролем українських військових. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

«Мали місяць-два там пробути і нас мали поміняти, - згадує Руслан. - Найважче було саме вийти і зайти: дрони, артилерія».

Разом із побратимом із позивним «45-й» вони жили в бліндажі, який був більше схожий «на нору». Провізію, боєприпаси та зарядні пристрої скидали з дронів. Воду брали з річки.

Зарядні пристрої, їжу, провізію на позицію скидали з дронів. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

Під час одного з виходів захисник наступив на міну

У квітні 2025 року, коли Руслан вийшов по воду, він наступив на протипіхотну міну.

«Тихенько проходив, побачив одного «лєпєстка». Відійшов сантиметрів тридцять і відчув, що піді мною бахнуло. Я дивлюсь на ногу, а її з черевиком немає», - каже боєць.

Побратим із позивним «45-й» допоміг затягнути турнікет. Наклали пов'язку, запросили евакуацію.

«Стало відомо, що евакуацію провести не вдасться. Як в нас кажуть «грязне небо»… Дронів дуже багато. Неможливо це було зробити», - пояснює бойовий медик із позивним «Пілюля».

Чотири місяці з турнікетом на нозі

Нога три дні кровила. Тиждень Руслан чекав на евакуацію.

«Упродовж тижня все чекав, чекав… А потім змирився. Наші позиції все далі відходили», - розповідає Руслан.

За протоколом турнікет можна тримати лише дві години. У рацію медик пояснив: турнікет чіпати вже не можна.

«Після шести годин турнікета знімати не можна було. Тому що продукти розпаду просто його вбили би», - пояснює боовий медик.

Життя в бліндажі

Біль, температура… Руслан майже не спав. «45-й» носив воду, провізію

«Я просто лежачий. Я як вилізу, то назад не залізу», - каже захисник.

Вийти на хвилину і подихати свіжим повітрям було не можливо, бо в небі постійно літали дрони. У голові почали з'являтися темні думки.

«Коли боліло, коли нило, я мимохіть дивився на автомат… Так боліло», - зізнається Руслан Ільчук.

У травні стало спекотно. Турнікет на нозі був уже місяць. Руслан заливав рану знезаражувальним розчином і пив антибіотики, які скидали дронами.

«З'явилися перші опариші. Спочатку було п'ять-шість штук. А вже через місяць почали жартували, що можна з ногою йти на раки, а з опаришами – на карася», - з посмішкою пригадує Руслан.

За його словами, тоді не з'їхати з глузду допомагав чорний гумор. А ще – думки про дружину, родину, собаку…

«Я переглянув по сто разів усі фото з дружиною, батьками, тестем, тещою, собакою… В нас французький бульдог», - каже Руслан.

До червня дружина захисника Олеся Ільчук навіть не знала, що Руслан поранений. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

До червня дружина захисника Олеся Ільчук навіть не знала, що Руслан поранений. Побратими записували рацією короткі повідомлення і відправляли дружині.

«Я була мертва всередині. Життя йде, а я стою», - згадує жінка.

Шлях до евакуації

За пів року боїв карта фронту змінилася: Білогорівка та Григорівка стали «сірими зонами», а потім відійшли під контроль окупантів. Командування спробувало евакуювати поранених із сусідньої позиції, але вся група стала «трьохсотими». Руслан мав бути наступним. 16 серпня він і «45-й» отримали наказ виходити. Вирішили рухатися окремо.

Перед виходом дрон скинув Русланові милиці, павербанки, їжу, антитепловізійний плащ.

Провізію, боєприпаси та зарядні пристрої скидали з дронів. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

«Надів плащ, автомат, костилі… Я впав. Треба було вибирати, або костилі, або автомат. Залишив автомат… а потім й костилі», - пригадує військовий.

Він не знав скільки кілометрів йому повзти. Його шлях коригували дрони, якими керував пілот з позивним «Фартовий». Саме він пів року скидав Руслану все необхідне.

«Переживав, щоб він не стік кров'ю і був живий», - каже пілот.

На одній з ділянок Руслан зустрів росіян.

«Кричу… свої. Але думаю, треба мені повзти далі», - згадує захисник.

Пілот уточнив його координати і відпрацював по ворогу.

За перші дні захиснику вдалося подолати кілька кілометрів. Потім коліна були стерті в кров. Почала боліти поранена нога.

«Ліз, а за мною рій зелених мух», - пригадує Руслан Ільчук.

Захисник проповз вісім кілометрів. Дрон вивів його до українських бійців, які теж виходили пішки. Коли його побачили, то не могли повірити, що він пройшов таку відстань.

Побратими наклали новий турнікет, спробували змінити пов'язку.

«Я під кожним витком бинта діставав черв'яків… Вони просто випадали», - пригадує воїн.

До евакуаційного транспорту було два кілометри, але цю відстань Руслана вже несли на ношах. Що ж до «45-го», то наразі його місцезнаходження невідоме, він вважається зниклим безвісти.

«26 серпня я побачив «велику землю», - каже захисник. І тоді він написав дружині: «Я вийшов».

Побачила його Олеся змогла вже після операції. На позиціях Руслан схуд на двадцять кілограмів.

Побачила Руслана дружина змогла вже після операції. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

Повернення до життя

Лише нещодавно захисник став на протез. Почалася активна реабілітація.

«Він до мене повернувся і я почала дихати. Почала жити. Світ знову набув фарб», - каже дружина захисника Олеся Ільчук.

У Руслана почалася активна реабілітація. Фото: скриншот з відео YouTube-канал «ТСН»

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Читайте також: Жив футболом та мріяв про власну справу: історія захисника з Білогір'я Дмитра Поліщука