Пів століття разом: історія хмельничан Марії та Олександра Шумовецьких

Марія та Олександр Шумовецькі живуть у Меджибізькій громаді, в селищі Голосків. Разом вони вже майже 50 років, з яких близько третини жінка доглядає за своїм чоловіком. У 2008 році Олександр потрапив в аварію, після якої вчився заново жити…

Вони зустрілися у 1970-х і прожили життя пліч-о-пліч. Зустрілися ще молодими - Олександр навчав водіїв у технікумі, дружина працювала поруч. Трохи згодом він влаштувався на роботу у сільгосптехніку, вона - на постачання товарів. Про це сайту «Є ye.ua» розповіла Марія Дмитрівна.

"З дня у день об'їжджала понад сто фабрик, розв'язувала проблеми, домовлялася про зміни моделей",- згадує вона.

У 2008 році життя різко змінилося після серйозної аварії. Чоловіка госпіталізували, він провів майже два тижні у реанімації, а після виписки заново вчився ходити.

Згодом подружжя переїхало з Хмельницького до Голоскова. Це мала Батьківщина Олександра. У новому місці вони навчилися радіти дрібницям, підтримувати одне одного і не зупинятися перед труднощами. Марія Дмитрівна впевнена, що свіже повітря, тиша і спокій, допомагали відновлюватися після травм.

Через два з половиною роки в чоловіка стався інсульт, після якого він більше не може пересуватися самостійно і потребує постійного догляду дружини.

Марія Дмитрівна завжди поруч, організовує допомогу і піклується про нього щодня. На вихідні приїздять діти, тоді більшу частину клопотів вони беруть на себе.

Олександр та Марія Шумовецькі. Фото: автора

"Нещодавно ми долучилися до проєкту "Всетурбота". Мені про нього розказали знайомі. Тепер до нас додому приїздить медсестра та соціальний працівник. Оглядають мене та чоловіка, міряють тиск, цукор. Дівчата були в нас вже двічі. Стараємося слухати їхні поради, - розповідає жінка. - Люди, які опинилися у схожих ситуаціях, нехай звертаються по допомогу, не падають духом".

Наталя Панасюк з мобільної групи "Всетурбота" з Марією Шумовецькою. Фото: автора

Навіть у важкі хвилини вони залишаються поруч і підтримують одне одного. "Пів століття разом… і ні на хвилину не шкодуємо", - додає вона, і це відчутно у кожному їхньому погляді.

Читайте також:  Командир, який врятував побратимів ціною свого життя: історія захисника Віталія Гури з Кам'янеччини