Троє захисників з Хмельниччини повернулися «на щиті»

У понеділок, 4 травня, у Красилівській тергромаді відбулося прощання з воїном-добровольцем Володимиром Поляком. Поблизу населеного пункту Григорівка, що на Запорізькому напрямку, він загинув у бою 28 квітня. Про це повідомили у Красилівській міській раді.

Володимир Поляк був родом із Волочищини, мешкав у селі Чернелівка Красилівської тергромади. Він служив у внутрішніх органах Волочиська, Хмельницького, а згодом і в Красилівській поліції.

З 2011 року працював завідувачем господарства Чернелівської школи, а в перші дні повномасштабного вторгнення — долучився до війська.

«Сьогодні я буду говорити про людину, яку я знала особисто, і я пишаюся, що була знайома з Володимиром. Я завжди відчувала, що це дуже світла, дуже добра і справедлива людина. Володимир Поляк був щирим патріотом України і свого села. Одним із перших підтримав створення об'єднаної громади та переконував односельців рухатися у цьому напрямку. На самому початку війни, 26 березня 2022 року, він підписав контракт зі Збройними силами України», — розповіла очільниця Красилівської громади Ніла Островська.

Володимир Поляк виконував бойові завдання на найскладніших напрямках фронту. Соледар, Бахмут, Херсонщина… Згодом воїн був на Запорізькому напрямку у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де виконав своє останнє бойове завдання…

У Володимира Поляка залишилися дружина, діти й батьки.

Володимир Поляк. Фото: Красилівська міська рада / facebook

У Славутській громаді 4 травня попрощалися із захисником Сергієм Миронюком, який вважався безвісти зниклим з осені 2024 року.

Як повідомили у Славутській міській раді, Сергій Володимирович народився 30 травня 1975 року. Ще в шкільні роки він відкрив у собі хист до техніки, яка пізніше стала невід'ємною частиною його життя.

У 1997 році юнак закінчив Київський автотранспортний технікум за спеціальністю «технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів». Відтоді змінив кілька місць роботи — від лісництва до АЗС, скрізь працював за фахом.

До початку повномасштабного вторгнення Сергій був за кордоном, але вирішив повернутися 24 лютого. О 1-й годині ночі він перетнув державний кордон, а вже о 4-й – почалася Велика війна. Сергій відразу вступив до лав тероборони, а з травня 2022 року був у складі Сухопутних військ і тримав оборону в Донецькій області. Потім Бахмутський та Краматорський напрямки…

У листопаді 2024 року, у складі 60-ї окремої механізованої бригади під час боїв за населений пункт Терни, сім'я отримала страшну звістку про те, що Сергій зник безвісти. У 2026 році стало відомо, що він загинув 7 листопада 2024 року у віці 49 років…

У захисника залишилися дружина, сестра та дві доньки.

Сергій Миронюк. Фото: Славутська міська рада / facebook

У Шепетівській громаді 4 травня провели в останню земну дорогу воїна Олега Лізанця. Він загинув 28 квітня 2026 року під час бойового завдання у Харківській області. Про це повідомили у Шепетівській міській раді.

Олег Лізанець народився 29 січня 1990 року в Шепетівці. За словами рідних та друзів, він з дитинства був відповідальною, відкритою та життєрадісною людиною. Захоплювався боксом, легкою атлетикою та стрільбою. Після закінчення школи Олег здобув фах столяра. Однак згодом обрав військовий шлях, підписавши контракт зі Збройними Силами України. Службу ніс в Очакові, був старшим матросом.

Після завершення служби працював інструктором у Шепетівській виправній колонії, був надійним колегою та професіоналом. Проте війна не залишила його осторонь: у 2015 році він став на захист України в силах АТО, виконуючи бойові завдання на Донеччині.

24 лютого 2022 року війна покликала вдруге. У перший день повномасштабного вторгнення Олег Лізанець прибув до військкомату. Отримавши підготовку сапера-мінера в інженерних військах, він виконував бойові завдання на Харківщині.

На початку 2026 року Олег опанував новий фах — став оператором БПЛА. Його професіоналізм цінували побратими та командування, а за сумлінну службу воїн був відзначений високими відомчими нагородами, зокрема відзнаками Міністра оборони України «Золотий тризуб» та «Хрест доблесті».

27 квітня Олег востаннє розмовляв із дружиною, обіцяючи скоро обійняти сина. Наступного дня він спілкувався з мамою, повідомивши, що вирушає на завдання. Після цього зв'язок обірвався назавжди… Нині Герою назавжди 36…

Олег Лізанець. Фото: Шепетівська міська рада

Читайте також: У перші дні великої війни сумчанка Віталія Веремієнко зайшла у перший же волонтерський центр, в якому залишається й досі