ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2020

Ткацькі верстати припадають пилом на горищах

Суспільство 6143
Із чорної нитки-основи та клубочка вовни Лідія Володимирівна починає ткати килим.. Фото: Фото Таїсії СТАН.

В одному із хмельницьких осередків ткацтва на Славутчині й раді були б поділитися досвідом, та ні з ким

Як розповідає одна із народних майстринь Славутчини  Марія Дзюбак, раніше у них «все село ткало». Та нині серед мешканців села Нараївка залишилося лише кілька жінок, які хоча б знають, як це робиться.
«Хмельниччина у свій час була однією із тих областей, де ткацтво було широко розвинене.  Зокрема, село Нараївка на Славутчині – один із найбільших ткацьких осередків в області, – розповідає голова Хмельницького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заступник директора Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва Таїсія Стан. - Нині тут залишилося чотири-п'ять майстринь. Вони б і раді передати свої знання, так нікому».

«Бабусині» премудрості
Ніна Панчук єдина, у кого й досі зберігся ткацький верстат. Майстриня розповідає, що більшу частину виробів повіддавала дітям. Та й сам верстат, який її батько Віктор Щасливий зробив власними руками, вже давно на горищі.
«Років п'ятдесят за верстатом. З конопель та з вовни ткала килими, полотно, фарбувала вільхою, – пригадує Ніна Вікторівна. – А ще снували шнурочки із старих речей і робили доріжки. І для своєї родини ткала, і людям. Невістка Валя трохи вчилася ткати, але немає в цьому потреби. Та й важка це праця. Хоча, навіть онукам цікаво спробувати».
Виявляється, ткацтво не лише важка робота, але й досить тривала технологічна процедура. Спочатку сіють, вирощують та збирають коноплі. Потім їх замочують на два тижні у ставку, прикладаючи багнюкою. Далі ретельно вимивають й б'ють «бабою», старовинним пристроєм для прання. Далі труть на «тертушці», чешуть щіткою. Часом цю щітку робили з дошки із гвіздками. А тоді на «кужелі», як пояснила Ніна Вікторівна, – це такий круглий пристрій, який вішають, вже з підготовлених конопель роблять нитки.
А вже далі господиня сідає за верстат.

Українські дівчата і ткали, співаючи
«Мусила сама вчитися ткати, бо я сирота, ще малою залишилася без матері, – пригадує Лідія Глибович. - Сусідські дівчата щось там «дерчать» тим «короволотком», співають. Я й собі до них біжу. І все прошу батька: «Зробіть мені веретено! Я теж буду прясти”! Батько свариться. А мала зовсім, ще й до припічка бородою ледь діставала. Таки зробив. То я брала рожни, якими горщики з печі діставала, та й сідала прясти. Що не крутну веретено, а воно падає».
Згодом з'явився у Лідії Володимирівни верстат, на якому вона ткала полотно. Ці знання згодилися не лише вдома. Коли вийшла заміж, як розповіла майстриня, то «дивувала» свекруху своїм «ремесловим талантом». Саме з «другою мамою» купувала потай від чоловіка верстат за 20 карбованців.
«Дивилася, як сусіди роблять, та й собі робила, – розповідає майстриня з Нараївки Надія Ковальчук. – Майстер, який продав верстат, показав як «начиння в'язати». Через «реміски» треба пропустити нитку-основу. Є такі у верстаті педалі, які натискаєш, і нитки або піднімаються, або опускаються, а між ними човник... І так вже ткала все для дому. Є такі килими, що й досі можна ними користуватися».
А ще селяни ткали з вовни.
«Вівці тримали, прали вовну та й ткали, – пояснює майстриня Марія Дзюбак. – А з конопель ткала полотно, рушники, «настільники» (тобто, скатертини). Моя онука вінчалася на моєму килимі. Орнаменти бувають різні: є «паски»,  «квітки», «ножички». А ось цей орнамент з переплетеними нитками, то я складала кілька ниток, скручувала. А ще додавала до ниток «дощик» задля прикраси. З «рисових» клубочків виходили тонші килимки. День і ніч ткала. А ще обходила четверо дітей!».

Кому передати естафету?
Марія Нечипорівна розповіла, що вся її родина ткала: і батько, і матір, і діди-прадіди. Ціла династія ткачів. Та нині вже нікому це не потрібно.
«Чула, що держава дозволить сіяти коноплі, то може й відродиться ткацтво», – каже майстриня Ніна Панчук.
Хоча, за словами Таїсії Стан з обласного осередку Спілки майстрів народного мистецтва, без зусиль з боку працівників культури таке відродження народного ремесла практично приречене на поразку. Отож говорити про відродження можливо лише разом.



Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую