ye-logo.v1.2
29 Вересня, 2020

Зустрівся із батьком на фронті…

Суспільство 1225

А ще голова обласної ради організації ветеранів України Іван Бондар разом з усіма стояв у черзі за машиною

Минулого тижня Хмельниччина прощалася з головою обласної ради організації ветеранів України, генерал-майором Іваном Бондарем. Він не любив почестей, тому й поховали його не на Алеї Слави, а поряд із дружиною, у затінку калини. «Ми сподівалися, що він ще житиме, – каже його заступник Віктор Гордов, – і казали йому: «Тримайтеся, бо завдяки вашому авторитету ми такі дієві». Але смерть не питає. Два поранення далися взнаки, а минулого року він захворів на двостороннє запалення легенів, коли в честь визволення України ми в Летичеві приймали естафету з Вінницької області. То був березень, дощ, сніг, він промерз, змок, після чого впродовж двох місяців з важким ускладненням пролежав у госпіталі. Він ще приходив на роботу, але видно було, що йому важко. 26 червня ми ще були в нього, в реанімації. Він був у важкому стані, а ввечері помер». … У 19 років Іван Миколайович потрапив на фронт, і пройшов війну у складі Першого українського фронту. Був помічником командира взводу, отримав два важких поранення. Перед одним із них, під Польщею, зустрівся з батьком. Нагороджений був орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни першого ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів. Уже згодом – орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», а за роботу у ветеранській організації отримав орден «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів. До 1952 року служив у армії, потім працював на керівних посадах. У 70-х, будучи першим секретарем Хмельницького райкому партії, перевів район з останнього місця на перше, – по всіх показниках. У 1987 році Іван Миколайович організував обласну раду ветеранів. Спочатку на громадських засадах був першим заступником, а потім, коли Михайло Мехеда через стан здоров’я більше не зміг її очолювати, замінив його. Тут працював до останніх днів свого життя. Завдяки йому організація зайняла провідне місце в країні, особливо по соціальному захисту ветеранів війни, праці та дітей війни. У 2004 році Указом Президента йому було присвоєно звання генерал-майора. Його знали як людину чуйну і небайдужу, – незважаючи на посаду та генеральське звання, він ніколи не стояв осторонь чужої біди і ніколи не користувався зв’язками. Будучи інвалідом першої групи, ще п’ять років тому разом з усіма стояв на черзі на машину. Під номером 400. А іншим допомагав, у, здавалося б, нерозв’язних питаннях. Вже минуло багато років, але й донині на нього моляться родичі колишнього комірника, батька трьох дітей, який ледь не потрапив за грати за вкрадені невідомими два мішки пшениці. А таких випадків – сотні!

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую