ye-logo.v1.2
26 Травня, 2020

Телеведучий Олександр Єльцов: «Дисципліна для мене – це важливо»

Суспільство 2701
Фото: з архіву Олександра Єльцова

Він корінний хмельничанин із синдромом відмінника. Не вірить у гороскопи, і ніколи їх не читає, хоча чітко знає, що його знак Зодіаку Козеріг, а народився у рік Кролика і Кота.

Ведучий ранкового шоу «Ранок на Поділлі» Олександр Єльцов із тих хлопців, кого люблять усі: симпатичний, розумний, чемний, завжди усміхнений, і має репутацію «милого дипломата». Адже він завжди намагається залагодити навіть найменший конфлікт і найчастіше спілкується із незадоволеними глядачами, якщо такі трапляються. Таку репутацію Олександр заробив ще у школі, адже був старанним, відповідальним і навіть ніколи не бився. Навчався майбутній телеведучий у ліцеї №17, згодом – у Хмельницькому Національному університеті на факультеті прикладної математики та технологій. Обидва заклади закінчив із срібною медаллю та відзнакою відповідно.
«Я – ранковий сусід усіх хмельничан»
– Ти, був типовим ботаном?
– Я б не сказав, що типовим… Можливо, тому, що ходив без окулярів (сміється – авт.). Швидше – старанним хорошистом, адже я не любив пропускати уроки чи пари, був чемним і дисциплінованим. Взагалі, дисципліна для мене в житті – це важливо. Хоча поведінка у школі в мене не завжди була зразковою, батьків до школи все одно викликали. Одного разу, до прикладу, через те, що я сміявся на уроці, а робив я це майже завжди, був, такий собі веселий «чувачок» (сміється – авт.).
– Напевне, грав у КВН і завжди знав, що працюватимеш на телебаченні?
– Звичайно, я ще зі школи я знав, що хочу спробувати себе на телебаченні, але батькам про те нічого не говорив, бо не знав, якою буде їхня реакція. Коли у другому півріччі одинадцятого класу, все ж таки зізнався, батьки здивовано запитали: а чому ж раніше не сказав? До цього треба було по-іншому готуватися. Але я не шкодую, що вступив саме до ХНУ. Там я зустрів багатьох нинішніх друзів. Звідти я вперше й потрапив на телебачення – у рекламне агентство «Краяни». Навіть пам’ятаю перший сюжет – це була інформація про візит Івана Драча на Хмельниччину. Але я його так «викрутив», що вмістив в одному сюжеті і думку молоді стосовно сучасної літератури, і опитування, хто і що читає, і навіть ставлення самого Івана Драча до новітніх технологій, оскільки це була тема, яка мене завжди цікавила. Нині я розумію, що такий вінегрет – це, як мінімум, не професійно, але тоді був задоволений результатом.
– Ти вже встиг попрацювати і на новинах, і на радіо і тепер на ранковому шоу. Що тобі до душі?
– Мені усі види журналістики подобаються, бо новини – це оперативність, радіо – більш закрита робота, а ранкове шоу – це те, куди ми всі вкладаємо не лише час, але й душу. У цьому шоу я позиціонуюся, таким собі, ранковим сусідом для усіх хмельничан, який разом з іншими розповідає останні новини. Але ми розповідаємо винятково про гарні новини у різних галузях. Навіть про національні трагедії ми розповідаємо з точки зору: життя продовжується. Пам’ятаю, ми готували ефір на День Перемоги, і мій колега Олексій Єленков віднайшов листи, які військові писали додому. У них йшлося про такі буденні речі, що я аж прозрів! До прикладу, солдат, під час бойових дій, писав дружині листа, у якому запитував: як там на городі, чи зібрали ви кукурудзу… Ці листи показують, що люди жили життям сім’ї, цікавилися здоров’ям, буденними справами навіть у ті моменти, коли їм самим загрожувала небезпека, коли їхнє життя могло обірватися у будь-яку мить. Це дуже яскравий приклад того, що сім’я, рідні – те, що насправді цінне у житті.
– Крім телебачення ти ще чимось захоплюєшся?
– Я з дитинства і до нещодавнього часу займався народними танцями. Саме завдяки ансамблю «Юність Поділля», з яким їздив щороку на гастролі, я побачив пів-Європи, познайомився з людьми, з якими спілкуюся до цього часу.
– Знаю, що ти любиш подорожувати, де вже встиг побувати?
– Окрім того, що я об’їздив із танцювальним колективом майже пів-Європи, вже й самостійно побував у багатьох містах, країнах. Ще навчаючись в університеті побував в Іспанії і з того часу закохався у цю країну. Не хотів би там жити, але відвідував би частенько, якщо була би можливість. Мені імпонує їхній місцевий колорит. Я навіть певний час вивчав іспанську мову. Для подорожей намагаюся відшуковувати економ-варіанти. До прикладу, користуюся дешевими авіалініями «Low Cost», проживаю у дешевих готелях, іноді туди навіть страшно заходити (сміється – авт.), адже цілісінький день подорожую і мені шкода витрачати великі кошти для того, щоб просто поспати кілька годин. Бувало навіть ночував в аеропорту.
«Ніщо журналістське мені не чуже»
– У майбутньому себе теж бачиш на телебаченні?
– Швидше так, ніж ні. Але бачу себе поза кадром, можливо продюсером. Не таким, яким його сприймають у нашій країні – людину, яка має кошти і вкладає їх у певний проект – а тим, хто створює певний проект від «А» до «Я». От саме таким я себе хотів би бачити, можливо навіть на ранковому шоу, щоб якісно підняти рівень місцевого телебачення. Адже я хочу займатися тим, що мені приносить задоволення і вважаю, що кожна людина має право робити те, що їй приносить задоволення.
– Елементи зірковості тобі притаманні?
– Ні. Більше того, як вкрай негативно ставлюся до будь-яких проявів зірковості у наших, так званих, місцевих «звйозд». Телебачення – це така ж робота, як і торгівля в магазині чи прибирання міста. На екрані люди бачать лише 20% із усього об’єму роботи, який передує ефіру. До того ж, не існує дві різні людини: я, в ефірі і я, в житті. Бо веду себе, одягаюся чи розмовляю завжди однаково. Ті, хто приходять на телебачення заради популярності, довго там не затримуються, бо то важка праця. Журналіста не можна просто взяти і вимкнути о шостій вечора, коли вийшов із офісу. Ти живеш цим цілодобово, готовий записувати ідею, дімку чи нового героя у будь-яку пору доби. У мене завжди є чергова ручка і блокнот, у якому можу записати щось навіть серед ночі, підсвічуючи телефоном. Тобто, ніщо журналістське мені не чуже (сміється – авт.).
– Батьки переглядають твої ефіри?
– Так. Щоранку не просто проглядають, а аналізують і потім кажуть свої зауваження. Батько помічає моменти, де мені варто було б бути більш серйозним. А мати більше звертає увагу на одяг, зачіску, що мені пасує, а що ні. Вони для мене авторитет у всьому, навіть у тому, що стосується якихось елементарних речей. До прикладу, мій батько уже на пенсії і залюбки займається домашніми справами. Він завжди прокидається о шостій ранку, йде на ринок за продуктами, має свої точки, знає, хто коли і що свіженьке привозить… Тому снідаю я завжди улюбленим свіжим домашнім сиром зі сметаною, фруктами та кавою.
– Які якості потрібно мати, щоб нині чогось досягнути?
– Позбутися лінощів – це найголовніше! Бо якщо людина чогось хоче, то рано чи пізно воно станеться. Я не можу сказати, що стверджую це з власного досвіду, бо я ще не прожив сто років. Але вже за моє коротке життя я досягав того, чого хотів. Потрібно завжди бути готовим використати шанс, який дає доля.
– Охарактеризуй себе кількома словами.
– Людина, яка не стоїть на місці, не просто слухає, а чує людей, не боїться публічних виступів, але не любить надмірної уваги до себе. Не розумію традиції говорити тости, і намагаюся бути тим, кому можна довіряти.
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую