ye-logo.v1.2
26 Травня, 2020

Чотириста п’ятдесят… І в кожного своя біда

Суспільство 3428
Фото: автора

Працівники Старокостянтинівського міського територіального центру соціального обслуговування одиноких престарілих нерідко стають для своїх підопічних «доньками»

Уже більше 20 років, як у Старокостянтинові працює міський територіальний центр соціального обслуговування одиноких престарілих.
Тут функціонує два відділення - відділення соціальної допомоги вдома, працівники якого опікуються 450 літніми людьми. За словами завідуючої відділенням, Ольги Гудзь, 28 соцпрацівників безпосередньо надають послуги одиноким людям - закуповують продукти, медикаменти, прибирають, здійснюють супровід в медичні заклади… Тут є медсестра, яка виконує прості медичні маніпуляції, юрист.

«Намагаємося надавати послуги на якомога вищому рівні»
«Наші підопічні - це люди, які пройшли війну, голод, холод, - каже пані Олена. - Люди, які в свої найкращі роки думали, де взяти жменьку зерна, щоб нагодувати дітей. Вони багато вистраждали, то ж ми для них - як промінчики сонця».
Друге відділення - організація натуральної, грошової та адресної допомоги, де працює перукар, швачка, прачка... Одинокі люди обслуговуються безкоштовно, для інших підопічних центру оплата мінімальна.
Усяке в роботі буває, кажуть працівники центру, бо особи, які потребують опіки, немолоді. А тому іноді вередливі, іноді - підозріливі, але, попри все, працівники центру кожного дня йдуть до своїх підопічних з посмішкою.
«У нас їх 450, і в кожного своя біда, - каже фахівець з соціальної роботи Марія Мельничук. - Тому робимо навіть те, чого не повинні робити. І нерідко у свій вільний час. Буває, доводиться сидіти по черзі біля помираючого. Навіть уночі. А коли самотня людина відходить в інший світ, миємо, вдягаємо, ховаємо…».
На жаль, за словами працівників центру, бувають випадки, коли з тих чи інших причин допомогти вони не можуть. Для прикладу, бабуся продала хату, щоб допомогти онуку-сироті. Гроші віддала йому. Він, у свою чергу, обіцяв надати старенькій кімнатку… Однак, як правило, подібні випадки нічим добрим не закінчуються. Так і в цьому - бабця не має навіть доступу до кухні, позбавлена усіх прав, крім того, її ображає навіть правнук - з дозволу батьків.
Буває, що люди самі винні в тому, що на старість залишаються без підтримки. Жінка народила троє дітей. І всі троє від неї відмовилися. Зараз 70-літню жінку оформляє в інтернат її донька, яка спеціально приїхала здалеку. Інші двоє дітей взагалі долею матері не цікавляться. Як розповіла молода жінка, мати покинула своїх дітей на бабусю з дідусем. Саму її залишила в 4 роки. Сказала, що йде в кіно і не повернулася... Ця жінка розповідала: «Я весь час стояла біля воріт і чекала, що мама повернеться з кіно, доки не дійшло, що вона мене, як і інших двох, покинула».
І допомагають, і співають…
Однак працівники центру фізичною допомогою не обмежуються. Уже більше п’яти років при центрі існує жіночий ансамбль «Любава». Впродовж останнього року колектив очолює Галина Демчук. За цей час ансамбль встиг зайняти перше місце у республіканському фестивалі соціальних працівників, у якому брали участь 29 колективів, неодноразово знімалися у телепередачі «Від всієї душі» з Оксаною Радушинською, з якою, до речі, із задоволенням співпрацюють.
Проте, головні слухача колективу - підопічні центру, тому учасниці «Любави» намагаються нікого не забути і на ювілейні дати уважити всіх.
«Нещодавно їздили вітати мешканця нашого міста Техіна Гаврилюка з 85-літтям, - розповідає Галина Демчук. - А в нас уже традиція - тільки-но виходимо з буса, як починаємо співати вітальну «Зеленеє жито». Відкриваються вікна, виходять люди. Коли зайшли до ювіляра, той почав танцювати, каже: «Я настільки радий вам, настільки вдячний, що ви прийшли»… А в самого повні очі сліз. У нас теж клубок у горлі, ледь стрималися».
Кілька тижнів тому «Любава» вітала подружню пару Собків із золотим весіллям, так ювілярка теж почала танцювати і підспівувати їм. Цікаво, що вітальну пісню (і слова, і музику) Галина Дем’янівна, до речі, поетеса, написала того ж дня, о шостій ранку.
Здавалося б, у роботі соцпрацівника лише негатив, оскільки доводиться мати справу з хворими, старими людьми, бачити смерть і страждання. Однак і тут трапляються веселі моменти. Тому наостанок - курйозний випадок.
«Була у нас підопічна, 93-літня бабця Пелагея, - розповідає соцпрацівник Надія Боролюк. - Якось бабуся захворіла, тож я викликала до неї лікаря. Той прийшов: «Хто хворий?! Що в тебе болить?!». А бабця: «Що, випив 100 грамів і ганяєш, як джміль по хаті! Як до мене моя няня прийде (вона мене нянею називала), як заговорить, то я зразу видужую». Лікар зняв білу шапочку, поклав на стіл, послухав, написав рецепт і пішов. А бабця встає, підходить до шапочки (медичної, з розрізом і зав’язочками ззаду), бере в руки й каже: «Випило (а лікар був тверезий, просто не дуже чемний), ще й в подертому каптурику до мене прийшло». Витерла ним пил на столі, телевізор, роздерла і викинула в смітник. Не минуло години - дзвінок у двері: «Я забув шапочку». «То ти ще за подертим каптуриком прийшов?! Геть з хати!». І з грюкотом закрила перед його носом двері.
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую