«Бог мені простягнув руку,

У Старокостянтинівському християнському центрі соціальної допомоги допомагають усім, хто хоче змінити своє життя, вилікуватися від залежності. Тут ніхто нікого не тримає силоміць. Тут немає ні лікарів-наркологів,  медсестер, ані психолога чи психіатра, не застосовують пігулки, уколи, крапельниці чи кодування. А про чудодійні зцілення, вивільнення від алкогольної,  ігрової, наркозалежності розповідають дива.  Щоправда, є кілька правил, які порушувати не можна. Перше: на алкоголь, цигарки, наркотики, «міцне слівце», секс – табу. Друге: усі шість місяців (саме стільки триває курс  вивільнення від залежності) за  межі території самому виходити не можна. Живуть тут комуною, разом працюють,  здобуваючи собі на прожиття, чергують на кухні, прибирають у приміщеннях.

Потрібно прийняти тверде рішення
У свої 26 Алла спробувала все: вино, наркотики. «Родом я з Чернігова, – розповідає про свою долю дівчина. – Вісім років я вживала наркотики. Втратила квартиру, у пошуках  грошей перебралася до столиці. Однак роботи знайти не вдалося. Останнім часом я жила на вулиці. Дійшла до того,  що кілька днів нічого не їла і просто тихо помирала під ялинкою.  Нарешті зрозуміла: мені 26 років, але нічим пишатися і марно розраховувати на власні сили.  Мені потрібно або зупинитися і почати все з чистого аркуша, або ж недовго залишилося на цьому світі.  Випадково у своїй сумочці  знайшла чужу записну книжку. Гортаючи її, помітила номер телефону  центру соціальної допомоги у Старокостянтинові. Це Бог мені подав руку допомоги, і я вхопилася за неї обома своїми. Вже п’ять місяців я тут, мене не тягне ні до наркотиків, ні до цигарок (стаж курця складає десять років), і не збираюся нікуди звідси йти. Це мій дім. За вісім років я пробувала все: лікарні, реабілітаційні центри, намагалася сама взяти себе у руки. Але без Божої підтримки нічого не допомагало.  Сьогодні я вчуся по-новому дивитися на життя, радіти кожному дню, і я щаслива. Для себе зрозуміла: головне – прийняти тверде рішення. А Бог приходить на такі рішення».
Подруга Алли Олена живе у центрі другий рік. Сама родом з Івано-Франківщини. Прибула сюди разом з чоловіком. Він після завершення курсу поїхав додому. Олена ж знайшла тут другу домівку. «Буду тут – доки Бог скаже», – по-філософськи розмірковує жінка. Хоч має далеких родичів, в усіх – власні сім’ї. І, по суті, Олені нікуди йти.  Але вона не впадає у відчай, навпаки, хоче  допомагати таким же, як сама, працювати у подібному центрі.

Для будівництва власного приміщення потрібно зібрати купу дозволів
У центрі соціальної допомоги живуть 32 чоловіки та вісім жінок, ще близько двадцяти мешкають у Дунаївцях, де теж почали створювати такий заклад. Приїжджають сюди з усієї України, є навіть чоловік з Прибалтики. Чоловікам виділили кімнати біля костелу. У кімнатах тіснувато, подекуди навіть двоповерхові ліжка стоять.  Однак, ніхто не скаржиться на побутові незручності. «Побудуємо власне приміщення – матимемо затишні кімнати, простору залу», – директор центру, пастор церкви «Живий Ізраїль»  Сергій Семида нервово посміхається. Будівництво власного двоповерхового корпусу з мансардою на 80 чоловік  вже розпочали і навіть звели  перший поверх. На цьому воно зупинилося – нібито дозволи є не всі. Сергію доводиться їздити  до чиновників  різних рангів, дістаючи дозволи та доводячи необхідність такого центру. Так само непросто пану Сергію знаходити  роботу для своїх підопічних. А гроші ж потрібні – на харчі, одяг, взуття, ліки. Виручає гуманітарна допомога. З однією партією гуманітарки отримали справжній сюрприз – швейні машинки. Й сьогодні невелика швейна бригада випускає матраци, подушки, мати для занять фізкультурою, футболки. От тільки ринок збуту невеликий – здебільшого, продукцію купують релігійні общини. «А ви напишіть, – просять  майстрині, – може, у нас замовлення нові з’являться. Подивіться: усе якісне, на совість робимо».
Робочий день у мешканців центру починається о 6.30. Після гігієнічних процедур – загальні збори, спільна молитва. Далі розходяться по церквах на служби Божі (згідно із віросповіданням, бо тут живуть католики, протестанти, православні, представники інших релігій). Після служби – сніданок, і всі  на робочі місця. Увечері – трохи вільного часу і знову – спільні зібрання та молитва. Під час таких зібрань люди дізнаються про Слово Боже, вчаться жити по-християнськи. На відміну від чоловіків, жінки мають окремий будинок – неподалік костелу. Його католицькій парафії подарувала прихожанка Кароліна.

Колишній наркоман з 16-річним стажем сьогодні допомагає іншим
Дивлячись на життєрадісного, спортивної статури директора центру Сергія, неможливо повірити, що він – колишній наркоман з 16-літнім стажем. «Допомогли мені мамині молитви, – каже Сергій. – Я живу в Ізраїлі. Багато років «просидів» на важких наркотиках. А мама весь час молилася за мене. Якось я теж зайшов до церкви. Й з Божою допомогою обрав інший, ніж наркотик, шлях.  Сьогодні вже потроху почав забувати, що колись сам був наркоманом. Я давно не вживаю наркотики та алкоголь, не палю і навіть не п’ю кави. В Ізраїлі я був у подібному центрі, мене зразу залучили допомагати пастиру. Згодом сам став працювати у центрі. Півтора року тому я приїхав сюди і розпочав роботу. Це спільний проект школи християнського життя «Євангелізація» та церкви «Живий Ізраїль» – тобто, католиків та протестантів».
Статистики, скільки людей позбувається залежності назважди, Сергій не веде. «Людина отримує Бога і право вибору, –  каже він. – Наше завдання – дати людині можливість  побачити інше життя, ніж з наркотиками чи алкоголем. Звільнення від залежності отримає лише той, хто твердо вирішив змінити своє життя».
P. S. Християнський центр соціальної допомоги сам потребує підтримки. Насамперед – матеріальної. Потрібні одяг і взуття, гроші, продукти харчування. Мешканці центру готові заробити. Можливо, когось зацікавить продукція, яку виготовляє невеликий швейний цех. Якщо ж хтось хоче допомогти цим людям, можна звернутися безпосередньо у центр в Старокостянтинові.  Для грошових переказів: розрахунковий рахунок у Приватбанку 26002060713602, МФО 315405, релігійна місія «Карітас-Спес-Красилів»