Ректор Олег Омельчук: «Джерелом права є Божі заповіді»

Олег Омельчук став ректором Хмельницького університету управління та права (ХУУП) у 2009 році. Заклад за 20-річну історію існування дав путівку в життя понад трьом з половиною тисячам випускників. Нині це один із кращих навчальних закладів, який готує фахівців для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Майбутніх посадовців, управлінців та юристів готують 13 докторів наук та професорів, 64 кандидати наук та доценти. Цими днями до своєї альма-матер з’їдуться випускники усіх років, щоб привітати один одного та викладацький склад із ювілеєм. Поки вирує підготовка до святкування, ректор Олег Омельчук розповів про життя університету, студентів, їхнє майбутнє та своє минуле.
«Студенти – це віддзеркалення суспільства»
– Олеже Миколайовичу, хто він – держслужбовець, якого готує університет?
– Від самого початку створення університету ми орієнтувалися на те, щоб готувати справжніх фахівців не лише в рамках навчального процесу, а комплексно підходити до формування особистості. Адже усі категорії фахівців повинні як володіти професійним якостями, так і мати високі моральні. Ми формуємо в наших студентів активну громадянську позицію: небайдужість до усіх процесів, які відбуваються у державі, до політичного устрою, до чинного законодавства. Однак ми не займаємося жодними активними політичними процесами у вузі. Але кожен наш студент не може бути байдужим до того, що його оточує. Тому ми беремо на себе відповідальність донести усю палітру подій, які відбуваються навколо, думок, поглядів, намагаємося обговорювати ці теми у різних форматах. Під час дискусійних турнірів, науково-практичних конференцій.
– Як змінилися ваші студенти за два десятиліття?
– Студенти – це віддзеркалення суспільства. Їхня позиція, поведінка та життєві погляди – це лакмусовий папірець усіх процесів. Звичайно, зі зміною суспільства, змінюються і студенти. Нині – це люди, які орієнтуються на європейські цінності, які відвідують багато країн світу в рамках різних програм. Бачачи рівень життя, науки і взагалі свідомості людей, вони хочуть бачити те ж саме у нас, в Україні. А це, в свою чергу, зобов’язує викладачів зростати професійно, щоб бути в змозі запропонувати студентам новий сучасний рівень знань. В рамках реалізації принципів Болонської декларації ми пропонуємо нашим студентам спецкурс із вивчення права Європейського союзу, адаптацію національного законодавства до стандартів Євросоюзу. Все це в сукупності дає нам можливість готувати фахівців нової генерації, які здатні працювати на європейському рівні. Саме це відрізняє сучасних студентів від колишніх, які прагнули сформуватися як фахівці у більш вузькій професійній галузі.
– Освіта – це одна із найкорумпованіших галузей, а ваш університет готує спеціалістів, які боротимуться із цим явищем. Як вдається?
– Боротися з корупцією потрібно шляхом власного прикладу тих, хто навчає теорії, як з нею боротися. Адже якщо людина, ще зі студентської лави, зрозуміє, що корупція – це буденне для суспільства явище, то в подальшій роботі вона навряд чи буде намагатися щось змінювати. Але, якщо студент знає, що протягом усього періоду навчання він бачив приклад своїх вчителів, які ставляться до цього явища негативно, то він і в подальшій професійній діяльності сповідуватиме ті ж самі принципи. Не можна навчати правоохоронця чи майбутнього суддю в корумпованій системі чи закладі, бо він не зможе сформуватися, як справжній борець із корупцією. В університеті постійно проводяться анкетування, моніторинги. Довести факт корупції надзвичайно важко. Однак кожен, хто працює в колективі, усвідомлює, що оцінка його, як працівника і фахівця, буде вкрай негативною, і кожен намагається чинити правильно, розуміючи, що моральний осуд всього колективу і думка колег буде більше спонукати до свідомої роботи, ніж застосування якихось формальних санкцій.
– Один із ваших колишніх викладачів сказав, що якби люди виконували Божі заповіді, то країні не потрібна була б така кількість законів…
– Джерелом права є Божі заповіді, тому кожна людина має їх дотримуватися і пам’ятати, що окрім норм права, є норми моралі. Існують ті загальноприйняті закони людства, яких ми повинні дотримуватися у повсякденному житті. Адже не завжди той чи інший вчинок може бути засуджений нормами чинного законодавства, але якщо його вчинити, то людина може вважатися більш аморальною, ніж би вона порушила формалізований закон. А велика кількість законів – це природа людини і політика держави в цілому, як апарату публічної влади, яка намагається встановлювати формально визначені правила поведінки і зобов’язувати діяти громадян певним чином. Але не кількість законів визначає якість держави, а їхній зміст та ефективність застосування.
«Я списував лише один раз»
– Яким студентом були Ви?
– Я належав до тих студентів, які протягом усього періоду навчання приділяли увагу саме навчанню. Адже і тоді, і зараз переконаний, що лише шляхом важкої праці можна чогось досягти.
– А життя за межами навчання? Відомо, що Ви зараз активно підтримуєте КВК.
– Безумовно, я відвідував такі заходи, із захопленням спостерігав, але сам, ні в організації, ні на сцені участі в них не брав. Для мене важливим є приклад команди КВН «Три товстуни», який спонукав мене приділяти належну увагу в рамках нашого університету громадському життю студентів, і кавеенівському рухові зокрема. Ось яскравий приклад – кілька днів тому команда нашого університету «Отдыхаем вместе» виборола першість серед студентських команд України і стала чемпіоном Студентської ліги. Вважаю, вони на шляху до того, щоб гідно представляти не лише наш університет, але й регіон в цілому, на найвищих рівнях цього конкурсу.
– Що найбільше запам’яталося із Вашого студентства?
– За весь період навчання я, здається, не пропустив жодного заняття, і значна частина студентів часто переписували мої конспекти. Одного разу на другому курсі мене викладач попросив прочитати за нього лекцію, бо захворів на гостре респіраторне захворювання і йому було дуже важко говорити. Спочатку реакція моїх однокурсників було доволі скептичною, адже читав лекцію я на своєму ж курсі! Після цієї лекції, він попросив мене прочитати ще й наступну, до якої я вже фундаментально готувався. На той час я навіть не думав ставати викладачем. Планував займатися практичною юриспруденцією, хотів бути суддею. Але після цих лекцій в мене промайнула думка: можливо, й справді стати викладачем. У цьому є якась іронія долі.
– Студенти – це народ, який знає як і вміє списати будь-що, будь-де і будь у кого. Ви, будучи старанним студентом, списували?
– Так. Один раз. Це була філософія на першому курсі. Більше таких випадків не пам’ятаю. Однак, жодних спеціальних методик для списування я не вигадував, а взяв звичайну шпаргалку.
– Як Ви реагуєте, коли бачите, що студент списує?
– Я з великою повагою ставлюся до студентів, і вважаю, що викладач, який зазирає під парти, чи примушує їх вивертати кишені, показувати, що у нього де є, принижує сам себе, в першу чергу. Якщо бачу, що студент списує – роблю йому зауваження, а якщо він не реагує, то припиняю процес складання ним іспиту. У процесі навчання я завжди наголошую, що студенти навчаються для себе, а не для нас, викладачів. І якщо я помилюся в оцінюванні на його користь, то не зроблю великої помилки, а в подальшому студент сам відчує брак знань і зрозуміє.
– Як вважаєте, яким Вас бачать студенти?
– Кажуть, що потрібно поводитися з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися із тобою. Відверто зізнаюся, я глибоко поважаю студентів, бо вони – дорослі люди, які формуються як особистості, і ми повинні прищеплювати їм повагу до них самих і толерантне ставлення до усіх, тим паче у навчальному закладі. Я поважаю усіх, навіть тих, хто не повною мірою виконує програму навчального процесу, але розвивається як особистість. Сподіваюся, що такі стосунки у нас із студентами – взаємні.