FacebookInstagramRSSTwitterViberTelegramYouTubeTelegramViberWhatsApp ФотоВідеоКількість переглядів
13 Травня, 2024

Непомітні герої, які допомогли нам пережити холоди

Олексій Фіщук, водій тролейбуса № 230 . Фото: Євгенія Дорофєєва

Чи знаємо ми, хто чистить від снігу наше подвір'я? Чи думаємо, як важко тому, хто в лютий мороз має виконувати свою роботу? Ось про таких непомітних героїв, які допомогли нам пережити морози, ми вирішили розповісти

Їй невідомі слова “не знаю”, “не вмію” чи “не можу”
Аби в домівках було тепло, про це турбуються працівники десятків котелень міста. Олександра Дєдух працює оператором котельні ПЗМР-1 підприємства «Південно-західні тепломережі» з 1994 року. І каже, що жодного разу не пошкодувала про своє рішення прийти сюди на роботу. “Мені подобається те, що я роблю - допомагаю зігріти домівки хмельничан. Працюємо ми позмінно: вдень і вночі. Робочий день починається о восьмій ранку і закінчується о восьмій вечора. І навпаки, - розповідає Олександра Вікторівна. - Я маю стежити за тим, аби все працювало, як годинник. Звісно, спочатку було трохи важко, доводилося звикати до постійного шуму. Нині ж я почуваюся, як риба у воді”.
Робота пані Олександри полягає у тому, що вона 12 годин на добу постійно стежить за тим, аби тиск подачі газу не падав, усі прибори працювали згідно з температурним графіком та режимними картами. Щогодини робиться повна перевірка обладнання. Загалом одна котельна обігріває близько 60 будинків південно-західного району міста.
За словами колег, Олександра - доволі старанний працівник, завжди готова прийти на допомогу, підмінити колег. Вона має найвищий розряд - шостий, тому без проблем може працювати на будь-якому устаткуванні в котельні. Їй невідомі слова “не знаю”, “не хочу” чи “не вмію”. Все, за що б вона не бралася, виходить якнайкраще. Тому можна не хвилюватися за тепло у своїх домівках, коли на варті стоять такі працівники, як пані Олександра.
“Бували зими холодніші і сніжніші”
Робочий день водія тролейбуса розпочинається о 4-й годині ранку, адже о п'ятій вже треба виїхати в дорогу. І закінчується близько 15.00. Вечірня зміна триває до 23.30, коли заїжджаєш у тролейбусне депо. А додому водій потрапляє близько першої години ночі.
Олексій Фіщук, водій тролейбуса № 230 (маршрути № 3, 7, 9, 14), прийшов у тролейбусний парк одразу після служби в армії, у далекому 1972 році. Каже, батько порадив йому. З того часу, як кажуть, багато води втекло. Олексій Олексійович в розмові з нами пригадує, що були зими й лютіші, аніж цього року, і снігу було ой, як багато. “У 70-х роках минулого століття дороги були вкриті величезними кучугурами снігу. Тому попереду їхала машина, яка його розгортала, а за нею — тролейбуси, - каже він. - Доводилося й спеціальними факелами знадвору розігрівати пневмосистему, аби мати змогу зрушити з місця. Тому й виходили на роботу раніше, ніж зазвичай”.
З різними дрібними поломками пан Олексій порається сам, як от полагодити повітряну систему в дверях, яка часто замерзає при сильних морозах. Однак серйозніші проблеми доводиться вирішувати з допомогою ремонтників. Днями зламалася вісь у колесі, то приїхала бригада і за 20 хвилин тролейбус був знову в строю.
Незважаючи на різні труднощі, Олексій Олексійович завжди намагається вчасно доставити пасажирів за місцем призначення, сумлінно дотримується графіків, стежить за тим, аби у салоні його тролейбуса було тепло. І завжди дякує Богові за те, що не доводилося потрапляти у аварії. Один з його онуків, чотирикласник Дмитро, каже, що неодмінно піде стежкою свого дідуся.
“Мій робочий день триває добу”
Минулої п'ятниці на Проскурівській кипіла робота: вулицю розчищали від снігу дві спеціальні машини, а навантажений снігом КамАЗ відвозив його подалі за місто. Троє працівників-комунальників орудували біля техніки лопатами, підгортаючи рештки снігу, який не захопили машини. У ці дні такі бригади можна побачити на багатьох вулицях обласного центру, саме вони дбають про те, щоб дороги були розчищені й підсипані.
Для працівників комунального підприємства міста з ремонту та експлуатації доріг зима – нелегка пора, особливо така сувора та непередбачувана, як цьогорічна її друга половина. На вулиці виходять щодня, часто – уночі. І, незважаючи на двадцяти- та тридцятиградусні морози, готують наші вулиці й дороги, щоб хмельничанам було зручно й комфортно пересуватися містом. Працюють, здебільшого, бригадами. Але у снігопад часто грейдеру доводиться самотужки прокладати шлях. Вже тридцять років водієм автівки, яка розчищає дороги від заметів, працює Микола Лавров. “Мій робочий день триває добу, - розповідає Микола Миколайович. - О восьмій ранку заступаю на зміну, наступного ранку змінююся. Вночі, зазвичай, працюю сам – або розчищаю дороги, або посипаю їх. Вдень часто приєднуються снігоочищуюча машина та КамАЗ, який вивозить сніг за місто. Також разом з нами працюють робітники, котрі лопатами підбирають сніг, який залишиася після машин, та у місцях, куди нам не заїхати. Координує усю роботу бригад диспетчерська служба. Цьогорічна зима додала нам роботи. Хоч перша половина зими радувала теплою погодою, друга її половина випробувала нас і снігопадами, і морозом. Але я люблю таку зиму, бо вона – справжня”.
Загалом же снігові замети на автошляхах і дорогах обласного центру ліквідовують сорок одиниць снігоочисної техніки. У прибиранні парків, скверів, доріг та вулиць від снігу задіяно спецтехніку - грейдери, снігоочищувачі, навантажувачі, розкидачі піску, трактори з очисним обладнанням - комунальних підприємств міста: з будівництва, ремонту та експлуатації доріг, із зеленого будівництва і благоустрою міста, “Хмельницької міської ритуальної служби”, всіх житлово-експлуатаційних організацій.
“Мене зігріває... робота”
Двірника Марію Філь ми застали якраз за роботою на вулиці Довженка. Жіночка чистила заледенілий тротуар. Десятисантиметровий шар затоптаного снігу довбала ломом і вручну складала ці брили обабіч дороги.
«Як же я його так залишу? - каже Марія Миколаївна. - Сонце пригріє — буде ковзанка. Мушу чистити. Давненько таких снігів у нас не було...»
Робочий день у двірника ранній — з шостої ранку. Ми ще спимо, а вони насвітанні вже прогортають доріжки. В арсеналі — кілька мітел, лопата, відро з піском, аби стежки посипати...
«Тачки не беру, бо не потягну, - зізнається пані Марія. - Тому і сніг, і шматки льоду — все відкидаю руками... Я вже звикла до такої праці — молодим фору можу дати» (сміється. - авт.).
«А як в морози грієтеся? - допитуємося. - На вулиці ж мінус 20...»
«Забіжу на хвильку додому, я тут неподалік живу, - каже, - вип'ю чаю. А як мету, то воно часом так тепло, що аж пар іде... Та це що морози? От в, дитинстві, пам'ятаю, такі тріщали, що аж від згадки холодно, а ці ще терпимі...»
До третьої дня Марії Філь треба почистити ще кілька тротуарів. Довкола будинків (на відвереній двірникові ділянці їх три) прибрала ще зранку, а от з льодом, зізнається, «боротися» важче. Двірником Марія Миколаївна працює вже 13 років. Як пішло на заводі скорочення знайшла роботу тут — в «Будинкоуправлінні №2». І у свої 65 кидати роботу не збирається. Прокидається о четвертій ранку, ще й їсти наготує, а тоді біжить на роботу. От тільки люди, зізнається, забули нині просту істину, що «чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять».
«Викидають сміття навіть через вікно, хоч в будинку є сміттєпровід, - розповідає пані Марія - На мене навіть банка з медом летіла. Добре, що встигла відскочити... Так що всяке буває...»