“Талонна” історія міста Хмельницького

“Громадяни! Купуємо квитки, оплачуємо проїзд” – вперше прозвучало в Проскурові 7 листопада 1929 року, у день, коли в місті почався регулярний рух автобуса. З того часу минуло понад 80 років, а пасажири міського транспорту до тепер чують приблизно ту саму фразу. А от квитки такої давнини – велика рідкість навіть для музеїв, тому що ми, пасажири, оплативши проїзд і одержавши білетик, потім його, як правило, зминаємо (розриваємо на шматочки, звертаємо в трубочку й т.п.) і викидаємо в найближчу урну. Проте, ми відшукали кілька старих квитків і по них відновлюємо деякі етапи історії громадського транспорту міста Хмельницького. У 1929 році місцеві газети повідомляли: “До річниці Жовтневої революції – автобусний рух у Проскурові! 3 7 листопада в Проскурові відкрито автобусний рух. Тут треба відзначити, що Проскурів був одним з перших міст України, де ввели регулярне автобусне сполучення. Правда, на відміну від згаданих мегаполісів, у нас тривалий час курсував лише один автобус на 16 сидячих місць. Лише у 1938 році міська влада придбала другу машину, а 1939 – третю.
Саме в ті роки в Проскурові з’явилися перші квитки, кондуктори й контролери. Єдиної ціни на проїзд не було. Увесь маршрут ділився на три ділянки (по три зупинки кожна), проїзд одною ділянкою коштував 10 копійок, двома – 15, трьома – 20. Така система існувала два роки, а з 1931 ввели “загальногромадянський” тариф на проїзд – 15 копійок, для членів профспілки – 10, для учнів і військових – 5, для робітників – 6. Зарплата робітників та службовців становила від 65 до 120 рублів на місяць. У повоєнні роки автобусний парк міста значно збільшився, з’явилися нові маршрути. У 1950 – 60-х роках квитки продовжували продавати кондуктори, а от ближче до сімдесятих років з’явилося нововведення – в автобусах установлювали касові апарати, за принципом “на чесність”. Пасажир сам кидає у щілинку копійки, й сам відриває собі потрібну кількість квитків. І треба відзначити, народ був настільки свідомим, що ні в кого й думки не виникало, що можна квиток відірвати, а гроші не кинути.
1970 рік для Хмельницького знаменний тим, що 24 грудня стала до ладу перша тролейбусна лінія, яка простягнулася від заводу “Катіон” до залізничного вокзалу. Регулярний рух містом почали 12 тролейбусів марки “Київ-6”. У ці ж роки з’явився і єдиний тариф на всі види транспорту по всьому Радянському Союзу: трамвай – 3 копійки, тролейбус – 4, автобус – 5.  Тарифи на проїзд почали мінятися з 1987 року, коли ввели єдину вартість на всі види міського транспорту – 5 копійок. У квітні 1991 її підвищили до 15, а з осені того ж року – до 50 копійок. А далі – пішло-поїхало... За один лише 1992 рік вартість проїзду підстрибнула від 50 до 100 купоно-карбованців (пам’ятаєте, були такі гроші), до кінця 1993 – до 1000 крб., ще за рік — до 5 тисяч, а за наступні шість місяців до 10000 крб. На початку 1996 року, коли люди одержували зарплатню по декілька мільйонів, квитки стали коштувати 20000 крб. Після введення в обіг гривні (вересень 1996 року) талончики стали продавати по 20 копійок. Щоправда, наприкінці року ціну збільшили до 30 копійок. Такий тариф протримався досить довго.