Роботи краєзнавців та архівні матеріали розповідають, що 11 січня 1914 року стартувало будівництво залізничної магістралі Шепетівка – Коростень – Жлобин (Білорусь). Її неофіційно називали «Трансслов’янською магістраллю», адже вона об’єднувала українські та білоруські землі, а у майбутньому планувалось подовжити її до Росії. Довжина магістралі становила 460 верст, тобто близько 500 кілометрів. Вартість залізниці склала 32 мільйони рублів. Головним інженером призначили Петра Березіна.
З початком Першої світової війни будівництво стало стратегічним військовим об’єктом, адже залізниця була необхідна для забезпечення російській армії. Тому на відрізку Шепетівка – Новоград-Волинський – Коростень – Овруч роботи значно прискорилися. Й вже у травні 1915 року розпочалося укладання рейок. Тимчасовий рух було відкрито восени 1915 року, хоча офіційно рух пасажирських поїздів на дільниці Шепетівка – Коростень відкрили 25 травня 1916 р. Саме цього дня з Шепетівки прибув перший поїзд в напрямку на Коростень.
Залізниця фактично одразу почала працювати на військові потреби. Проте вона вилинула на розвиток міст. Так, у Кам’янці-Подільському через спорудження залізничної станції почали активно розбудовуватися привокзальні квартали.
Шепетівка, через яку ще у 1872 році пролягла одна із ліній Південно-Західної залізниці, після прокладання Подільської залізниці перетворилось на великий транспортний вузол і згодом отримала усі підстави отримати статус міста. Його, до речі, він затвердили у 1923 році.
Після спорудження залізничної станції та паровозного депо Гречани у передмісті Проскурова, місто суттєво розширило свої кордони у західному напрямку. До того ж, залізничні підприємства (паровозне депо, залізничні майстерні, вантажна станція) стали одними з найбільших у місті, створивши сотні нових робочих місць.
Шепетівка після прокладання Подільської залізниці перетворилось на великий транспортний вузол
11 січня 1905 року 29 грудня 1904-го за старим стилем) у селі Красноставці Чемеровецького району народилася українська музикознавиця та музична педагогиня Онисія Яківна Шреєр-Ткаченко.
Здобувши у рідному селі початкову освіту в церковнопарафіяльній школі, Онисія Шреєр-Ткаченко продовжила навчання у Кам’янці-Подільському. Після завершення учительських курсів вона стала вчителькою початкової школи в селі Кадиївці Кам’янець-Подільського району. Водночас вона навчалася гри на скрипці український скрипаль, педагог, диригент і композитор Ганицький Тадей Денисович. Проте повноцінну музичну освіту Онисія Яківна здобула у Київській консерваторії впродовж 1934-1940 років. З 1944 року вона й сама почала викладати у цьому навчальному закладі.
Перу Онисії Шреєр-Ткаченко у співавторстві з іншими музикознавцями належать два томи фундаментальних «Нарисів з історії української музики», а також «Хрестоматія з історії української дожовтневої музики».
Онисія Шреєр-Ткаченко померла у 80-річному віці в Києві 16 жовтня 1985 року.
Перу Онисії Шреєр-Ткаченко у співавторстві з іншими музикознавцями належать два томи фундаментальних «Нарисів з історії української музики». Фото: podolyanin.com.ua
Торік 11 січня кореспонденти сайту «Є» писали, що цього дня у Славутському районі люди перекрили вулицю сполученням Славута-Берездів. Таким чином вони протестували проти закриття посеред року Мухарівської гімназії, яка перебувала у підпорядкуванні Берездівській об’єднаній територіальній громаді. Тоді очільник цієї ОТГ Віктор Васьківський пояснив, що питання закриття навчального закладу вирішується вже кілька років. У місцевій скарбниці немає коштів на його утримання. Крім того, у гімназії навчалося лише 29 учнів.
Того дня депутати Берездівської об’єднаної територіальної громади розглянули звернення батьків щодо скасування рішення про закриття школи, але не підтримали його. Зрештою, школа підпала під ліквідацію.
У такий спосіб люди протестували проти закриття посеред року Мухарівської гімназії. Фото: facebook.com/Рідна-Славутчина