У вихідні, що минули, в Красилові відзначили 580-у річницю з моменту першої писемної згадки про місто. Ювілей минув без гучних святкувань. У неділю зранку, 8 вересня, на центральній площі міста лунала молитва за захисників. Також тут влаштували фотовиставку з портретами загиблих героїв Красилівщини, вручили відзнаки «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» (посмертно) родинам захисників, які віддали своє життя за незалежність країни у війні з російськими окупантами. А ще влаштували огляд техніки, яка стоїть на захисті країни.
Між тим, Красилів – не просто сучасне місто з населенням у понад 18 тисяч, центр Красилівської територіальної громади, до якої входять три десятки довколишніх сіл, воно має досить багату історію, яку знає не кожен. Тож сайт «Є ye.ua» вирішив поділитися цікавими фактами, пов'язаними з історичним минулим міста.
Де та коли вперше згадується Красилів в історичних документах та що відомо про середньовічний замок в містечку
Перша письмова згадка про Красилів збереглася в акті від 16 січня 1444 року, за яким литовський князь Свидригайло в жалуваній грамоті надавав своєму васалу (слузі) Михайлу Олехновичу «за його вірну службу» у володіння села Кременецького повіту, у тому числі «Красилів над Случем».
Пізніше, впродовж 1497-1620 років, Красилів був власністю князів Острозьких. В цей час заснували Красилівський замок.
У книзі «Замки,фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області» авторства Володимира Захар'єва, Ігоря Старенького та Сергія Шпаковського зазначається, що пізньосередньовічний замок у місті Красилові з'явився на початку XVI століття, коли литовський князь Олександр Ягелончик подарував за військові заслуги цей населений пункт Констянтину Острозькому.
Дослідники не дійшли спільної думки про його місце розташування. Наразі є три версії, де він міг бути. Але почесний краєзнавець Національної спілки краєзнавців України Олександр Байдич схильний до думки, що замок звели на тому ж місці, де до монголо-татарського нашестя стояло городище болохівських князів – в урочищі «Гойдалки» (старий цвинтар міста).
Перша письмова згадка про Красилів збереглася в документі литовського князя Свидригайла, який дотований 16 січня 1444 року. Фото: з фейсбук сторінки "Красилів. Фото. Історія"
За інформацією з багатотомника про рід Сангушків, 1511 року в Красилові вже був дерев'яний замок, коли після занепаду сусіднього Кузьмина як центру волості, статус перебрав на себе Красилів.
У другій половині XVI століття, коли Острозькі заснували і розбудували замок у Старокостянтинові, красилівський підупав, і лише на початку XVII століття його поновили. 1615 року все містечко було обведено дубовим острогом та ровом. Однак, якийсь з татарських нападів оборонці, очевидно, стримати не змогли… Відтак, після 1624 року в документах вже немає жодних відомостей про красилівський замок.
Ліцей у панському маєтку
Саме так – один з навчальних закладів Красилова розташований у колишньому панському маєтку. Це Красилівський професійний ліцей. Парк довкола та приміщення, звісно ж, нині вже перебудовані, а колись було величним маєтком Миколая Сапєги, власника Красилова.
Палац Миколай Сапєга закінчив будувати на початку ХІХ століття.
Розповідають, що під палацом був підземний хід, який вів аж до місцевого римо-католицького костелу. На кінець ХIХ століття новими власниками красилівської маєтності стали польські поміщики Маньковські.
Маєток з парадного боку та з боку парку, де краще зберігся його первісний вигляд. Фото: з архіву редакції
Революція наклали темний відбиток на садибу Маньковських. Маєток пограбували. А ще розповідають про трагічну долю дружини останнього власника садиби Марії Маньковської. Її в Красилові називали дворянкою з великим серцем і доброю душею, котра опікувалась дитячими будинками. За однією з версій пані Маньковську розстріляли більшовики в 1919 році.
Існує все ж версія, що вона таки врятувалася та виїхала до Польщі. Однак всі ці версії й надалі залишаються таємницею без доказів.
Костел «Серце Ісуса» та знайдена на горищі унікальна реліквія
Одна з найстаріших споруд Красилова - римо-католицький костел «Серце Ісуса», якому через рік виповниться вже 230 років. Нині храмом опікуються монахи з ордену Капуцинів.
Будували його власники Красилова Сапєги.
В 1795 році будівництво було завершене і костьол почав діяти як філія Кульчинського храму. І лише в 1917 році тут утворилась самостійна парафія, яка отримала назву «Серце Ісуса».
Одна з найстаріших споруд Красилова - римо-католицький костел «Серце Ісуса». Фото: з архіву редакції
У радянські часи храм був закритий. Тут був і склад, і клуб, і будинок піонерів… Лише в 1990 році приміщення повернули католицькій громаді.
А на початку 2000-х до костелу дивом повернулася літургійна чаша, яку вважали зниклою. Як виявилося, коли у 1921 році більшовики вбили на подвір'ї храму римо-католицького священика Казимира Мазура і зачинили святиню, парафіяни заховали у своїх домівках найбільш цінні речі з храму. І лише у 2004 році, граючись на горищі своєї померлої бабусі хлопчик Сергій Мазуркевич знайшов дивний пакунок з церковною чашею. Вона була дуже брудна і запилена. Тоді його сестра принесла чашу до храму. Реліквію відреставрували і повернули до костелу в Красилові.
Реліквію відреставрували і повернули до костелу в Красилові. Фото: credo-ua.org
Ця чаша і статуя Святого Павла, апостола та кілька молитовників — все те, що залишилося від майна з храму дорадянських часів.
Інквізиція у XVIII столітті або як звели зі світу стару жінку, яку підозрювали в чарах
І на останок трішки жахіть з історії міста XVIII століття. Цю історію, опираючись на судові архівні матеріали, у своїй книзі описує Катерина Диса, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», авторка книги «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII ст.»
Отож, у 1720 році місто охопив мор. Не може бути, щоб просто так, хтось його на Красилів наслав. Он, Пріські Каплунці вже 120 років, що безперечно вказує на її відьомську натуру. Напевно саме стара Пріська, клята чаклунка, і губить красилівчан мором. Каплунку посадили в колодках під варту, поки містяни протягом п'яти днів шукали експерта, який би довів, що саме відьма винна у біді. Зять старої жінки Федір Мельник взяв тещу на поруки і переховував бабусю десь на березі Случа. Та народу це дуже не сподобалося: Пріську знайшли, закопали по плечі у землю, обклали хмизом і спалили.
Справу про самоуправство потім розглядали у суді. До слова, за дослідженнями авторки, такі самосуди в той час на Поділлі та Волині, на жаль, не були рідкісникми...
Читайте також: Погода на тиждень: разом з дощами на Хмельниччину прийде похолодання