Молодіжний фольклорний гурт «Ладовиці» - один з перших на Хмельниччині, який відроджує пісенні традиції Наддністрянського Поділля.
За 32 роки існування, ансамбль у своїх експедиціях зібрав понад тисячу зразків пісенно-музичного фольклору різних жанрів, відтворивши безліч обрядів та звичаїв.
В далекому 1992 році Ірині Телюх прийшла ідея створити гурт «Ладовиці», назву якого вона запозичила з старослов'янських словників.
«Тоді обов'язково було потрібно мати назву, зараз я б цього не робила б, а просто назвала гурт сільського співу. Тоді ж я відкрила словник і почала шукати. І мені дуже сподобалося слово ладовиці. Адже дітки, які вперше одягали строї, були такі світлі та милі, вони були дуже радісні, коли водили гаївки. Вони дійсно були ладовицями», - розповіла сайту «Є.уа» Ірина Телюх.
В перші роки існування гурту, коли діти були ще маленькі, Ірина Григорівна не залучала їх в експедиціях, а сама їздила і записувала зразки старовинних пісень на великий магнітофон, який, за її словами, був не зручний та постійно ламався.
«З 1995 року я почала долучати до експедицій дітей, а в 1998 році в нас була велика дослідницька подорож, яка зайняла потужний регіон, ми тоді обстежили близько шести сіл, і вже ця робота дала початок діяльності наших досліджень, - зазначила засновниця гурту. - Так, починаючи з Рудківців Хмельницької області з року в рік почались наші експедиції».
Впродовж десятиліть діяльність «Ладовиць» розширилася, вони почали досліджувати й сусідні області, зокрема Вінниччину та Чернівеччину.
«За 32 роки існування у нас виріс живий інтерактивний музей етнографії та співочої традиції. Також, ми зберігаємо не лише пісні, а й матеріальну культуру – сорочки, спідниці, кераміку та інші артефакти. Але, на жаль, у нас немає постійного приміщення, де б це все можна було б розмістити», - зазначила Ірина Телюх.
Від початку повномасштабного вторгнення гурт «Ладовиці» поселився у Хмельницькому художньому музеї. Де для них виділили дві кімнати. Але за словами пані Ірини, їх не вистачає, щоб розмістити усі речі, які було зібрано за кілька десятків років, тому більшість із них і досі зберігаються у знайомих.
Основна мета «Ладовиць» – зберігати та передавати культурну спадщину. Гурт регулярно проводить фестивалі, такі як «Зимовий дар» та свято «Ладовиці», де демонструє зимовий та весняний календар подолян. Також вони часто проводять майстер-класи з вишивки та традиційного крою.
З кожним роком в експедиціях «Ладовицям» все складніше віднайти людей, які пам'ятають старовинні пісні.
«У нас люди дуже вистраждані. Ми зустрічали людей, які пережили Першу світову війну, Другу світову війну, Голодомор, які пережили репресії та колективізації. Які трудилися за безцінь, або взагалі безплатно за трудодні. Тепер знову таки війна і їм знову приходиться це переживати. Таких людей практично вже і не залишилося. Але деінде вони ще зустрічаються. Це головні носії традицій. Дуже рідко записуємо пісні з молодим поколінням, бо їм вони майже не передались», - зазначила Ірина Телюх.
За її словами, зараз, по культурі, ми повертаємося до радянських часів, через нестачу фахівців, які б професійно досліджували культуру та традиції Поділля.
«Зараз фольклористи для України – на вагу золота», - наголосила засновниця «Ладовиць» Ірина Телюх.
І додала, що головна задача молодіжного фольклорного гурту «Ладовиці» зараз – це зібрати якомога більше пісень і навчити їх дітей, щоб нитка традицій не розірвалася між поколіннями.
Читайте також: Мурал на Бакоті: як історія затоплених сіл та вимушене переселення через повномасштабну війну поєдналися на одній стіні