У неділю, 23 лютого, у Кам’янець-Подільському районі прощалися із Анатолієм Корнєєвим. Очільник Рудської сільської ради у відповідальний момент «переплавив орало на меч» та пішов захищати право своїх дітей на майбутнє.
«Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей…», - каже донька Дарина.
Прощалися із Анатолієм Корнєєвим у сільському будинку культури. Цього дня до села Руда Кам’янець-Подільського району приїхало чимало людей: рідні, друзі, побратими, знайомі. Анатолій Корнєєв був тим героєм, який у мирний час працював на благо громади, а як у двері постукала війна – пішов воювати.
Мабуть, символічно, що Анатолія Корнєєва ховали 23 лютого у День захисника Вітчизни, адже ще три дні тому Анатолій Петрович – аграрій, голова сільради – голими руками боровся із кулями.
«Вранці 20 лютого майдан перейшов у контрнаступ. Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати. Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. З словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», - пригадує друг сім’ї Віктор Міщишин.
Провели Анатолія Петровича прощальним салютуванням з рушниць, адже загинув він не аграрієм, не посадовцем, а воїном, який захищав свою землю, своїх дітей. Жахає лише те, що Анатолій Корнєєв, як і інші, боровся та загинув за незалежність України у незалежній Україні.
Редакція газети «Є» висловлює співчуття рідним та близьким.