Мазурчак покращує Київ, Буханевич навчає податківців

Михайлівка. Останній вибір

Автобус. Траса. Село за спиною шепоче: „Воно вже тут”. Темний ліс. Мереживо польових доріг. „Вісім кілометрів прямо” - так казав той дід? – І чого так на мене дивитися? Ще й два рази перепитав чи точно мені туди треба...”  Слід „поштового” трактора – як нитка Аріадни. За годину, у хащах, куди тебе заведе дорога, весь у проржавілих, наче прострілених, дірках дороговказ - „Михайлівка”. Покинуті, порослі чагарником хати одна за одною. Знову хата. Світло у вікні - аномалія.

Дістатися у Михалівку, що в Ізяславському районі, не легше, ніж пробитися у Зону фантастів Стругацьких. Загублене у лісах село - зразок останньої межі зубожіння, за яким лише повне вимирання. Сусідня Новосілка уже „представилася”, одна жила хата це вже навіть не агонія.

Простіше сказати, що у Михайлівці є - ніж перерахувати, чого немає. Є трохи людей, фельдшерсько-акушерський пункт і .... все. Раз на п’ять років сюди „добираються” і вибори.