Джерело Новое время
Для руху вперед Україні потрібно багато тихих героїв
Святослав Вакарчук виголосив досить критичну промову на врученні ордену Свободи. Більшість озвучених позицій - сильна і справедлива критика, однак заклик Славка до героїзму в політиці добряче засмутив. І ось чому.
Героїзм схожий на емоційний наркотик, про красиві медіа-історії і важкі обставини можна складати пісні і виголошувати промови, але нам потрібно менше героїзму і більше спокою - не спокою-застою, а спокою-впевненості.
Нам потрібні Сили спецоперацій, які спокійно йдуть в тил ворога, бо знають, що спираються на актуальні дані розвідки і на впевненість в підготовці колег в штабах.
Нам потрібні слідчі НАБУ, які спокійно вдягають наручники на найіменитіших злочинців з найпафоснішими мандатами, адже вони знають, що за ними - закон та його служителі.
Нам потрібні військові пілоти, які спокійно вилітають на завдання, знаючи що їх прикриває весь ресурс розвідки, протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби; що за спиною немає жодного зрадника.
Нам потрібні лікарі, які можуть спокійно робити вакцинування, знаючи, що вакцина куплена не на корумпованому тендері і не загрожує дітям.
Нам потрібні батьки, які спокійно ведуть дітей на профогляд і до лікаря, знаючи, що їхню дитину захищаються професійні стандарти, етика та відповідальність.
Нам потрібні талановиті підприємці, які спокійно реєструють в Україні патенти на яскраві технології, знаючи, що вони захищені від майстрів вкрасти чужі творіння і рейдерів.
Нам потрібна країна, в якій багато справ робиться спокійно. Добре відлагоджений механізм – це, часто, дуже нудне видовище. Але система дає спокійно творити і не бути повсякденним героєм - в маршрутці, податковій чи службі тилового забезпечення. Система дає впевненість.
Нам потрібно менше героїзму там, де його можна уникнути, і потрібно більше відповідальності тих, хто призводять до героїзму і появи нових героїв – часто, посмертних. Адже за героїзмом часто стоїть безвідповідальність і злочин - не тільки в справах війни, але й у справах миру.
Нам потрібні системи. А для систем потрібні архітектори. Україні для руху вперед потрібно багато тихих героїв, які будують системи майбутнього - від безпеки до економіки.
Бо якби раніше ці системи - МВС, СБУ, розвідка та інші силовим, реально працювали навесні 2014-го, в донецькому аеропорту сьогодні сідали б мирні літаки. А маршрут Гіркіна і Ко закінчився б в слідчому ізоляторів чи слов’янському морзі. Ми не знали б десятків і сотень нових героїв, але скількох би дітей вкладали спати їхні живі батьки.
Героїзм - це емоційно, системи - ні. Але в підручниках історії України 2050 року має знайтися місце архітекторам її поступу. Для цього маємо спиратися не лише на емоції, але й на тривалу, нудну і, на перший погляд, не вельми героїчну роботу з перебудови фундаментальних систем країни, перетворення її архітектури. Адже збої старих систем дали нам занадто багато героїв, які вже не з нами.
***
Славку, ти маєш надпотужний соціальний капітал. Твоїми піснями і силами створено багато прекрасного в Україні. І в країні, яка має шалену залежність від емоцій, ти можеш допомогти зробити наступний крок: сформувати смак до здорового глузду, до раціональних рішень, до якісної архітектури країни. Хоча б тому, що українці надто часто стали покладатися на героїзм чи волонтерство як щось повсякденне. Ми мали б шукати не нових Геркулесів, а нову архітектуру спільного дому.