Ользі Омельчук лише 28 років. Проте це не завадило їй виграти перегони та стати наймолодшим керманичем міста-супутника. Юрист за фахом, пані Ольга певний час працювала у Києві та мала досить непогані перспективи кар’єрного росту. Проте кохання покликало її назад до рідного міста. Як каже сама героїня, чоловік завжди знав, що рано чи пізно станеться те, що сталося, і цілком підтримав її рішення взяти участь у перегонах. Журналісти “Є Поділля” спілкувалися про те, як молодій жінці вдалося перемогти своїх суперників, та про плани на майбутнє.
“Свою кампанію будувала на зустрічах з людьми”
– Ольго Іванівно, чи не було у вас остраху перед виборами, все-таки ви – наймолодший кандидат, ще й жінка?
– Взагалі, в мене до цього була специфіка роботи така – адвокатура та й громадська організація, навколо завжди були, в основному, чоловіки. Тому я звикла працювати в чоловічому колективі. Під час перших судових засідань, коли приходила молода дівчина, звісно, сприймали несерйозно. Чомусь думали: раз молода, то недосвідчена. Так довго було. Проте в процесі спілкування бар’єри зникали. Так і на виборах.
– Чи не відчували ви морального тиску з боку опонентів?
– Під час виборчого процесу ми майже не перетиналися. Рідко бачилися під час зустрічей з виборцями, коли змінювали один одного у виступах. До виборів доводилося спілкуватися з кожним, хто був кандидатом, коли працювала в громадській організації. Стосунки були нейтральні: ні з ким не сварилася і ні з ким особливої дружби не заводила.
– Тобто перемога вам далася неважко?
– З моральної точки зору – ні. Та й не було суттєвих перешкод. Моя виборча кампанія була побудована на зустрічах з людьми, за останні 10 днів до кінця терміну перегонів я провела 39 зустрічей з виборцями, тобто в день було по 5-6 зустрічей. Графік доволі щільний, зустріч за зустріччю. Проте мені це було неважко, адже за 4 роки роботи в громадській організації я звикла до такого режиму і ритму життя. І спілкуватися з людьми було досить легко, бо мала досвід.
– Нетішинці розчарувалися у попередній владі. Як ви плануєте повернути їхню довіру?
– Завжди знайдуться люди, які будуть невдоволені, тому що в нас дуже популярно сварити владу, і це не перебороти. Мене обрала кількість людей, яка необхідна була у відсотковому плані. Це не весь Нетішин. Я усвідомлюю, що є багато людей, які не те що голосували проти, а взагалі не пішли на вибори, бо вирішили, що влада ніколи не зміниться і немає сенсу когось обирати. В людях це переконання міцно сидить в головах, вони просто зневірені. Кожну свою зустріч я починала зі слів, що добре розумію їхню зневіру, і що б я не говорила, сказане мало чим відрізнятиметься від сказаного опонентами. І в очах виборців я бачила розуміння, вони реагували на те, що я це також усвідомлюю.
Як відновити довіру? Роботою. Тільки з часом прийде розуміння. Люди побачать реальні кроки. Один з перших – довести, що ми можемо отримувати державні субвенції як компенсацію за тридцятикілометрову зону спостереження. І що ми можемо їх ефективно витрачати. Доказом цього слугують обрані нами соціальні об’єкти.
“Насамперед, відремонтуємо соціальні об’єкти”
– Що плануєте зробити найперше?
– Перш за все ми почали ремонтувати ліфти – цього роками не робили у Нетішині. В нас катастрофа з ліфтами. У більшості будинків вони давно відпрацювали свій ресурс. Тому 1,5 мільйона гривень ми виділяємо саме на ліфти. Проводимо заміну та ремонт сантехобладнання у гуртожитках, в яких давно існує ця проблема. Багато хто вважав, що не варто цим займатися. Нехай, мовляв, після приватизації мешканці самі це зроблять. Проте хтось може не захотіти приватизувати житло в гуртожитку чи не матиме фінансової змоги. Ми вже розпочали ремонт у гуртожитках (на момент виходу нашої газети майже все було зроблено – прим. автора). До того ж, нарешті почнемо добудовувати водогін у старій частині міста. На наступний рік нам пообіцяли, що кошти на це будуть. Плануємо відремонтувати зал у будинку дитячої творчості, бо там нема опалення. Ще ремонтуємо освітлення у місті. До нового року маємо засвітити усе місто. Є потреба реформування виконкому.
– Люди скаржаться на велику кількість собак. Як плануєте вирішувати проблему?
– В нас є притулок, але є проблема – це харчування. У садочках кажуть, що харчі – не проблема, вони готові дати кілька відер харчових відходів, але проблема доставити їх у притулок. Треба налагодити доставку. А ще активно відловлювати собак і стерилізувати. Бюджет це цілком потягне. Можливо, залучатимемо волонтерів допомагати доглядати за собаками у притулку. Є багато молодіжних громадських організацій, готових працювати, але нема програм, немає постійної співпраці. Маємо це надолужити.
– Чи плануєте залучати іноземні інвестиції?
– Був проект канадців, який фінансував обмін студентами в Острозькій академії. Зараз вони почали проект по здоровому способу життя. Тобто, вперше розпочинають фінансувати суто наші проекти. Але це співпраця громадської організації, набута роками. Нам треба напрацьовувати авторитет. Дуже багато міст живуть на грантах, постійно щось отримують, беруть участь у різних проектах. Ми раніше не подавали заявок. Тепер же будемо активно цим займатися, бо у нас дуже великий потенціал. В нас багато людей, які вміють і хочуть щось робити, мають безліч ідей та ентузіазм, особливо молоді спеціалісти. Але ми маємо працювати, як годинниковий механізм.
“Чоловік підтримав моє рішення стати мером”
– Розкажіть про свою родину.
– Ми з чоловіком Вадимом певний час навчалися в одному класі. Він працює інженером на атомній станції. Я навчалася у Київському університеті права, закінчила магістратуру, потім працювала у Києві. Коли вирішили одружитися, виникло питання вибору місця проживання. В мене було в Києві і житло своє, і гарна перспективна робота. Проте Вадим працював тут, у Нетішині. Питання вирішилося само собою. Все-таки Нетішин – моє рідне місто. Так я повернулася додому. В Нетішині заснувала юридичну консультацію та почала працювати.
– Як чоловік ставиться до вашої роботи в новій іпостасі?
– Він вже звик до такого ритму життя, бо в адвоката він подібний. До того ж, Вадим був першим, хто дізнався про моє рішення балотуватися в мери. Він мене цілком підтримав. Він був готовий до такого мого кроку. До того ж, десь за півтора року до цього я почала навчатися в Академії державного управління при Президентові України. Він, напевно, вже тоді зрозумів, для чого це мені, хоча в мене ще не було свідомого рішення балотуватися. Було лише бажання займатися місцевим самоврядуванням. Наразі ми домовилися, що перші півроку моя робота буде досить напруженою, тому основне навантаження по дому лягає на нього та мою маму, бо син ще зовсім маленький. Потім я гарантувала, що більше часу приділятиму родині.
Не можу зволікати, тому працюю у вихідні, бо можу зробити багато корисного для міста.
Моє завдання – виправдати ту довіру, яку висловили мені виборці.