Його дід був заслуженим тренером, кандидатом у майстри спорту з боксу, дядько – майстром спорту з греко-римської боротьби. Тому бажання займатись єдиноборствами існувало завжди. Спочатку Сергій грав у футбол, а коли отримав травму, виникло нове хобі – авіамоделювання. У радянські часи тхеквондо не було, а тренери з боротьби не хотіли брати відповідальність за нього через травму руки. Під час навчання в технікумі хлопець почав займатись карате.
У тхеквондо Сергій Чайка прийшов як батько спортсмена.
«Коли мій син Сергій почав займатись цим видом спорту, я сам захопився ним, його динамічністю і видовищністю. Був присутній на кожному тренуванні, займався з ним у вільний час. Декілька років тому я брав участь в чемпіонаті України з паратхеквондо, зайняв третє місце. Після дев’ятого класу син поїхав у Хмельницький, щоб тренуватись у групі заслуженого тренера України, президента обласної федерації тхеквондо, на той час головного тренера Національної збірної України, Сергія Пісоцького. Одного разу президент запропонував мені спробувати себе у ролі тренера.
Спочатку я злякався, адже не мав потрібної техніки, не був професійним тхеквондистом, перші кроки були важкими, але чим більше було труднощів, тим цікавіше працювалося. Тренером я працюю вже 10 років», – поділився Сергій Чайка.
Сьогодні серед вихованців Сергія майстри спорту та майстри спорту міжнародного класу. А на рахунку Сергія Чайки-молодшого не одна перемога. Він призер чемпіонату Європи з тхеквондо, переможець і призер багатьох міжнародних турнірів, 16-разовий чемпіон України, майстер спорту та володар чорного поясу (третій дан).
Національна збірна з тхеквондо.
Для спортсменів важливо рости і розвиватись, здобувати нові перемоги, але через жалюгідне фінансування з боку держави вони не можуть брати участь у міжнародних змаганнях, де можна отримати безцінний досвід. Незабаром пройде чемпіонат світу серед юніорів в Тунісі та Всесвітня літня гімназіада-2018 в Марокко. Цього року брати участь у цих змаганнях будуть і двоє кам’янчан, вихованців Сергія – Олег Маматов і Анна Ковальчук. Також пройшла відбір Валерія Тимчук-Терехова, але через травму дівчина не зможе потрапити на змагання. Загальна вартість поїздок – більше 230 тисяч гривень, тому через нестачу коштів тренер пішов на крайні міри і вирішив продати власний автомобіль.
«Сума, потрібна для поїздки, дуже велика. Спочатку міністерство повинно було оплатити поїздку вісьмом найкращим спортсменам, потім шістьом, а зрештою чотирьом. Мій вихованець Олег Маматов був четвертим у рейтингу, але кошти виділили для іншої спортсменки через дзвінок «зверху». Мене дуже обурила ця ситуація, але залишити дітей сам-на-сам з цією проблемою чи покласти все на плечі їхніх батьків я не міг, – розповідає він. – Опублікував відеозвернення у соцмережі з пропозицією заради виступу моїх спортсменів продати свою «Ниву» 1986 року випуску за тисячу доларів. Продаж машини лише частково міг покрити необхідні витрати, але мені було важливо звернути увагу громадськості на цю проблему».
Як розповів Сергій, багато людей не залишились байдужими до дітей. Протягом цього часу надійшло сотні дзвінків від потенційних покупців. Деякі з них пропонували більші суми. Було стільки ж дзвінків з проханням не продавати авто, українці почали надсилати кошти для допомоги спортсменам. Автомобіль теж потрапив у надійні руки.
«Вдалося зібрати більше 80 тисяч гривень, 220 доларів та 100 євро. Допомагали не тільки з різних куточків України, а й наші громадяни з усього світу: Австралії, Італії, Польщі. До мене звернулись волонтери Кам’янця-Подільського з проханням віддати автомобіль для них. Вони почали збір коштів на нього, а саме авто відправили у зону АТО – воно служитиме спеціалісту з розвідки, а зараз його перелаштовують», – повідомив Сергій Чайка.
Спортсмени все ж знайшли дешевший варіант перельоту і наполегливо готуються. Попереду – змагання в Тунісі, Україні, Греції та Марокко та в інших країнах. Звісно, прикро, що талановиті спортсмени не мають необхідної підтримки з боку влади, але чекати, що хтось виділить кошти, не треба, потрібно діяти самому, як вчинив би справжній тренер.
«95% тренерів працюють заради зарплатні, вони опускають руки, як тільки на шляху з’являються певні труднощі. Через нестачу коштів п’ять українських спортсменів взагалі були змушені відмовитись від поїздки на ці змагання. А тренери з Хмельницького та Миколаєва так само шукали кошти для своїх підопічних, – каже Сергій Чайка. – Я часто стикаюся з тим, що батьки відправляють своїх дітей за кордон, адже там більше можливостей і є перспективи. Мої спортсмени планують залишатись в Україні, а в майбутньому хочуть стати тренерами. Якщо я не подаватиму їм зразковий приклад для наслідування, вони будуть байдужими і робитимуть так само. Мені не стільки важливі їхні титули, звісно, я хочу, щоб вони зайняли призові місця, але найголовніше – щоб вони стали справжніми професійними тренерами і навчили цьому своїх вихованців».
Автор Надія ГЕЙЧУК.