Як от Наталя. Гарненька, мила від роду, працювала секретаркою у колгоспній конторі, мала сім'ю, як годиться: чоловік Федір, лиш на кілька літ був старшим за дружину, невдовзі після весілля у них народилось одне за одним троє дітей. Жили в трикімнатній квартирі, мали город, корову, свиней, все як у людей. То лише зовні було як в людей. А в хаті вічно колотилося. Не пахло там ні пирогами у вихідні, ні борщами та котлетами в будні. Там молоко, хліб, печиво, зернята, лимонад, цукерки з магазину. Діти й тим були задоволені, або до бабусі побіжать, та чимось смачним пригостить.
У Федора, завгоспа, своє хобі було: кожного дня п'яний. А в Наталі своє - дай погуляти. Здалось їй, що ще молода й не нагулялась, отож бігала вечорами з ким попало: на пляж, на маївки, на шашлики. А діти собі росли.
Федору все байдуже, аби до хати доповзти та лягти спати.
Одного разу селяни, такі падкі на сенсації, смакували новину: Наталя втекла від Федора з якимось юнаком. Двох менших діток забрала, а старшого залишила батькові. Свиней продала, гроші забрала, корову, щоправда, залишила. Поїхала в іншу область. А часи важкі, зарплат не давали, грошей немає, на новому місці, картоплі, цукру, муки немає, діти їсти хочуть, нема нічого, є кохання. Набідувались, намучились, вже й не до любові. Аби вижити, повертаються назад до села, а Федір вже одружився: привів жіночку з двома дітками. Так що Наталя мусила облаштовуватись у його батьків. Але ті не любили ні непутящої невістки, ні її дітей, тож мусили вибиратись у порожній гуртожиток. А Світлана - так звали нову Федорову дружину - закотила рукава, все повибілювала, поприбирала, навела в городі лад, і народила ще дві дівчинки від Федора. Він трохи пив, трохи господарював. Якось жили. Аж тут і колгосп, раніше такий заможний, розвалився. Наталя, без роботи, подалась в інше село на ферму, а Федір, не маючи вибору, теж там влаштувався фуражиром і їздив на конях. Отож підвозив додому і Наталку вечорами після доїння. По дорозі вони звертали наліво і згадували свою молодість. Світлану це не дуже непокоїло, а от молодий Наталчин чоловік страшенно ревнував і лупив Наталку. Від безробіття, бідності та злості теж почав пиячити. Якось у сніг впав п'яним, довго лежав, застудився, потім ніхто особливо ним не піклувався, та й помер ще зовсім молодим. А через півроку потому Федір теж пішов за ним, бо печінка не витримала навантаження.
Отже, з чоловіками вдови якось розібралися. Тепер Наталя стала виявляти до Світлани претензії щодо квартири: вибирайся та йди геть.
В жінки на руках п'ятеро дітей, куди їй йти? Але суд був на боці Наталі, оскільки вона була законною дружиною і мала свідоцтво про шлюб із Федором.
Пішла Світлана в найняту хату з чотирма дітьми, бо старший Федорів уже виріс, а потім ту хатку і викупила. Не пощастило гарній і працьовитій жінці двічі зі шлюбом, а більше вона й не потикається.
- Не з моїм, - каже, - щастям.
Наталка ж у квартиру не вселяється, бо не буде чим за газ платити, думала, продасть житло. А хто ж його там купить, коли в селі ніякої роботи, ні школи, ні дитсадка, одна розруха. Отож стоїть та квартира, нагадуючи порожнє гніздо, в якій лелеки бились та не оселились, а вікна німим докором дивляться на світ Божий...
Валентина САВКО.