На равлика дуже часто схожі ті, що понаїжджали в інше місто на навчання чи роботу особи, або ж молоді люди, які вирішили жити окремо від батьків. В черговий раз перебираючись на нову квартиру, я теж відчула себе якщо не равликом, бо він носить усе на спині, то біженцем, який з мінімальною кількістю речей у сумці знаходить прихисток, то в одних знайомих, то в інших.
Пошуки почалися з повідомлення подружки, у якої прожила три роки: «Виходжу заміж – переїжджаю до чоловіка». В мене був місяць часу, за який встигла домовитися за кімнату в одному із гуртожитків міста. На літній період. Але літо минало, і поки я тішилася відпусткою, студенти активно «розібрали» всі квартири. Восени питання житла стало не просто актуальним, а терміновим! Вирішила не шукати легких шляхів – ріелтори та агентства – а діяти самостійно. Придбала газету «Є!», поповнила рахунок мобільного телефону на «кругленьку» суму і «Вперед, за щастям!». Беру перше оголошення із тих, яке не «ріелтор» і не «хлопцям»: «Раково, Майборського, дівчині». Набираю вказаний номер. Жінка ніби чекала дзвінка, бо на моє «Алло!» відразу відповіла «Слухаю, доця. Ти за квартиру?»...
Уривок зі статті. Повну версію читайте у журналі "Проскурівський телеграф" №42 від 17.10.2013.