Митрополит Омський і Тарський Феодосій родом з України

Одним із найстаріших ієрархів Російської православної церкви по праву вважається митрополит Омський і Тарський Феодосій. Цьогоріч йому виповнилося вісімдесят два роки. Шістдесят п’ять із них віддав служінню Богу, пройшовши шлях від простого псаломщика до високопоставленого церковного сану. На землі сибірській, де вже двадцять третій рік очолює Омську кафедру, знайшов він свою другу батьківщину. А перша його батьківщина – Україна. Тут починав свій священицький і архіпастирський шлях, багато років служив у православних храмах Хмельницької області.
Владика Феодосій (Ігор Іванович Процюк) народився 7 січня 1927 року в селі Топульне Рожишенського району Волинської області в сім’ї священика. В 1943 році закінчив гімназію в місті Горохове. Здав іспит на псаломника при пастирсько-богословських курсах Почаївської Лаври й призначений псаломником Дмитрівської церкви містечка Дружкополя. У 1944 році був прийнятий у юрисдикцію Московської патріархії й визначений на іподияконську слухняність у Троїцький кафедральний собор Луцька. У 1945 році Ігор Процюк одружився й 24 березня став дяком, а 2 квітня того ж року - священиком. А вже через два роки його призначають настоятелем Троїцького собору Берестечка Волинської області.
З 1949 по 1955 роки Ігор Процюк був настоятелем церкви Різдва Богородиці в селі Кузьмин Красилівського району. В цей час він заочно закінчив Ленінградську духовну семінарію і вступив у духовну академію.
Наступні сім років життя Ігоря Процюка пов’язані з Кам’янцем-Подільським. У місті над Смотричем він служив спочатку настоятелем Миколаївського храму, а потім - Покровської церкви і благочинним. Після закінчення академії йому присвоїли сан протоієрея.
Сімейне життя святого отця, на жаль, не склалося. У 1958 році розлучився з дружиною і зайнявся богословськими науками. В 1959 році здобув учений ступінь кандидата богослов’я, а через двадцять років - магістра богослов’я.
У листопаді 1962 року пострижений у чернецтво з іменем Феодосія і зведений у сан архімандрита. З грудня цього року постановою Святійшого Патріарха Алексія I і Священного Синоду призначається єпископом Чернігівським і Ніжинським, а згодом – тимчасово виконуючим обов’язки керуючого Сумської єпархії. Потім очолював Полтавське єпархіальне управління. То були нелегкі роки. Радянська влада усіляко утискала релігію, закривалися церкви, здійснювала гоніння за священиками. Але, долаючи труднощі, владика Феодосій завжди був вірним своєму покликанню і ніс слово Боже до мирян.
Та найважче йому довелося працювати у Чернівцях, де жило багато румунів. На прохання парафіян проповіді виголошував по черзі спочатку церковнослов’янською, потім українською і румунською мовами.
Згодом перевели у Смоленськ, де 12 років очолював кафедру. Саме це місто зіграло велику роль у долі владики Феодосія. Сюди приїжджало багато туристів. Причому ще тоді, у радянський час, на залізничному вокзалі можна було одержати путівник по місту, у якому значилося, що тут є діючий кафедральний собор, який був відкритий одним з перших у Росії.
У грудні 1984 року Феодосія призначають архієпископом Берлінським і Середньоєвропейським, Екзархом Середньої Європи, а через два роки – архієпископом Омським і Тюменським. З лютого 1997 року владика Феодосій обіймає сан митрополита Омського і Тарського.
У 2002 році митрополит Феодосій подав рапорт про звільнення на відпочинок. Однак Священний Синод ухвалив рішення просити його продовжити архіпастирське служіння на Омській кафедрі, де він і до цього часу несе слово Боже до мирян. Чимало зусиль докладає для припинення ворожнечі між релігійними конфесіями і їх зближення. Дбає про відкриття храмів та духовних навчальних закладів у краї, відродження православної віри. Його наукові і дослідницькі праці стали справжнім надбанням православної церкви.
Владику Феодосія знають і як активного громадського діяча. Свого часу він обирався депутатом Омської обласної ради. Велику роботу проводить у питаннях збереження життя на землі, розрядці міжнародної напруженості, ліквідації ядерних арсеналів. Саме він став зачинателем проведення церковними діячами Росії різноманітних миротворчих конференцій.
Та все ж душа владики завжди тягнеться подумки у далеке дитинство, в рідну Україну, де народився і виріс, починав свою архіпастирську діяльність. Особливо він переживає за сучасну релігійну ситуацію в нашій державі.
В інтерв’ю одному з російських церковних видань з цього проводу він зокрема сказав, що місце розташування України таке, що вона страждала й буде страждати. Київ – колиска східнослов’янського православ’я. Тому всі антиправославні сили постійно прагнули й будуть прагнути зруйнувати або захопити цей бастіон нашої тисячолітньої віри.
Для боротьби із православ’ям створюються й розкольницькі структури. Ще замолоду він писав наукову працю про особливості церковних рухів в Україні. Так що це стара пісня, яка набила всім оскому. І вона буде. Україна є Україна. Країна, що є ласим шматочком для багатьох держав, які хочуть зруйнувати її духовну єдність.