Відгомін тієї страшної і жахливої трагедії, яка сталася у віддаленому населеному пункті одного з сільських районів Хмельниччини, ще довго буде відгукуватися гірким болем у серцях не тільки батьків, а й односельців, друзів, знайомих, однокласників, усіх, хто знав Таню Процюк і Сашка Невінського (Імена та прізвища у публікації змінені з етичних міркувань – авт.). Недільного ранку їх знайшли мертвими у салоні Сашкового легкового автомобіля, який стояв у гаражі його старшого брата. За офіційною, та й, до речі, єдиною, версією правоохоронців, смерть юнака і дівчини наступила в результаті отруєння викидними газами від працюючого двигуна. Чому так сталося, яким чином Сашків автомобіль опинився в братовому гаражі, невже не могли з Танею врятуватися – цього тепер уже ніхто не скаже. Таємницю своєї смерті вони навічно забрали у потойбічний світ.
Незабаром Саші Невінському мало б виповнитися двадцять один рік. Високого, стрункого симпатичного юнака у селі завжди ставили за приклад для його ровесників, хоча останнім часом він тут рідко бував. Навчався в сусідній області. Приїжджав до батьків лише на канікули та вихідні. Його старший брат працює на заводі в районному центрі. Нещодавно купив собі новий автомобіль. А колишній «Москвич-412» дістався у спадок Сашкові. Хлопець беріг машину, як зіницю ока. Не гасав нею, як багато його ровесників, а виїжджав лише за нагальної потреби.
– Серед своїх ровесників Саша нічим особливо не виділявся. Зате був дружнім, товариським. Під час навчання в школі займався футболом, грав у духовому оркестрі. А ще мав дуже гарну дикцію, тому й незмінно брав участь у художній самодіяльності, – пригадує його колишній класний керівник.
Так вже співпало, що Ганні Василівні довелося бути класним керівником не тільки в Саші Невінського, а й в шістнадцятирічної Тані Процюк.
– Родом вона із сусіднього села. Там навчалася у місцевій дев’ятирічці. А два роки тому перевелася у нашу школу. І діти її одразу обрали командиром (старостою – авт.) класу. Таня за натурою – лідер. Вчилася на відмінно, була активною в громадському житті школи. Постійно брала участь у районних олімпіадах з предметів гуманітарного циклу, займалася в малій академії наук. Про те, ким хотіла стати після закінчення школи, нікому не розповідала, наче тримала у таємниці, – продовжує свою розповідь вчителька.
Висока, худорлява з русявим волоссям і голубими очима юнка серед своїх однокласників виділялася не тільки гарною вродою, а й тим, що була завжди веселою, життєрадісною, легко знаходила мову з молодшими школярами і з людьми старшого віку, до яких ставилася з особливою повагою. На шкільній сцені завжди виконувала головні ролі. Скажімо, на новорічні свята грала роль диктора телебачення, а на андріївських вечорницях вона була господинею.
Та не тільки на сцені, а й в житті була справною господинею. Постійно допомагала батькам вдома по господарству: доїла корів, годувала свиней, курей та іншу живність, наводила лад у хаті і на подвір’ї, а з ранньої весни й до пізньої осені підсобляла в обробітку городу.
Коли Таня перевелася навчатися в одинадцятирічку, Сашко вже освоював ази комп’ютерних технологій в коледжі. Можливо, він і не знав би дівчини, якби одного разу його найкращий друг Петро не попросив підвезти його в сусіднє село на вечорниці.
З першого знайомства юнак і дівчина запали в душу одне одному. Відтак і почали зустрічатися, а потім між ними зародилося перше кохання, таке світле і чисте, як джерельна вода.
Своїх почуттів хлопець з дівчиною не приховували. У селі вже поговорювали, що незабаром вони поєднають свої долі. На Новий рік, коли Олександр провідував хвору хрещену маму, так і сказав їй: «Видужуйте швидше, бо скоро буду женитися, доведеться коровай пекти».
Нині важко повністю відновити хронологію подій тієї трагічної ночі. Першою тривогу забила Танина мати, коли пізньої ночі не дочекалася дочки. Зазвичай дівчина з побачення приходила не дуже пізно. І завжди повідомляла домашнім про те, що затримається. Зателефонували до Сашкових батьків.
Валентина Іванівна та Василь Петрович відсутності сина зразу й не помітили. Та й, якби побачили, то б не здійняли тривоги, бо знали, що він поїхав на побачення з дівчиною.
– Тривожний дзвінок Таниних батьків неабияк їх насторожив, тим паче, що в Сашковому гаражі легківки не виявилося. Підняли на ноги сусідів. Хтось порадив подивитися в гаражі старшого брата. Петро мав приїхати з роботи о першій ночі, але, очевидно, сталася якась непередбачувана обставина, тому й затримався до ранку.
Сусіди таки не помилилися. Коли відкрили двері, відразу почули різкий неприємний запах викидних автомобільних газів. Сашка і Таню знайшли мертвими в салоні «Москвича». Припускають, що хлопець заїхав у гараж й, аби не було холодно, двигун автомашини залишив працюючим, – розповідає секретар місцевої сільської ради.
Зазвичай, коли має трапитися якесь лихо, то батькам чи близьким родичам сняться пророчі сни, або вони відчувають тривогу в душі. У цьому випадку лиха ніхто не передбачав.
Таких жахливих похоронів не па-м’ятають навіть старожили. Таня лежала в домовині у білій фаті, а Саша в темному костюмі. Молоді хлопці несли коровай. Провести в останню путь закоханих, які так і не встигли поєднати свої долі на цьому світі, зійшлися мешканці навколишніх населених пунктів, приїхали Сашкові однокурсники та викладачі коледжу, прийшли Танині однокласники з вчителями. Жалібно звучав траурний марш, тужно голосили матері, не могли стримати скупих чоловічих сліз батьки. Плакали родичі, знайомі, усі, хто прийшов провести в останню путь Таню і Сашка.
Їх поховали в одній могилі