Подарунок на день народження
Пухнасте сіре кошеня було подарунком на день народження для городоччанки Оксани Дубовицької. Причому, подарував він себе сам. Зранку жінка відчинила двері, а на порозі — кошеня, хоч брудне й нещасне, але дуже миле. «Це мій подарунок», - вирішила Оксана, яка дуже любить тварин, і забрала котика додому. За спокійний тихий характер його назвали Айшиком. Після банних процедур стало зрозуміло, що кошеня пухнасте, з сіро-сріблястою шубкою. Айшик дуже швидко став улюбленцем Оксани, і особливо її доньки Олександри. Прожив котик щасливо десь з рік і... зник. Просто одного разу не повернувся з прогулянки. Скільки не шукали, не кликали його господині, Айшик ніби провалився крізь землю.
«Я підвела голову і побачила... очі. Це був мій Айшик»
Погорювали, поплакали, і почали потроху забувати домашнього улюбленця. Минуло більше двох років...
Якогось дня Оксана сиділа у кімнаті за швейною машинкою і щось шила. Раптом відчула, що на неї хтось дивиться. «Я підвела голову, а за вікном на підвіконні сидить кіт і пильно дивиться на мене, – згадує вона. – У нас у дворі багато котів, я вирішила, що це один з них. Мені якраз треба було на роботу. Я поїхала. Але весь час ніби відчувала цей погляд. У кота були зелені, трохи завужені й підняті догори очі — такі, як в Айшика. Я весь час думала про того кота. Не витримала і зателефонувала доньці, кажу: «Під під’їздом який сірий облізлий кіт ходить, на Айшика дуже схожий». Через кілька хвилин вона мені телефонує: «Мамо, це наш Айшик повернувся!». Він був у жахливому стані: вухо подерте, весь брудний, хвіст поранений, шерсть обдерта. Хвіст у нього й досі поболює, і шерсть на голові не відросла повністю, хоч вже кілька місяців, як він вдома».
Кіт, ніби зрозумівши, що мова про нього, підвівся зі свого крісла (тут, біля телевізора – його місце) й заліз до мене на руки, обхопив ліву руку лапами, вмостився на ній і вдоволено замуркотів. «Він так любить спати, – каже господиня. – За такою поведінкою ми й переконувалися, що це справді Айшик повернувся, а не його двійник».
Про те, де був кіт більше двох років, можна лише здогадуватися. Але з усього зрозуміло, що це були не кращі роки у його житті. Крім жахливого зовнішнього вигляду, кіт, очевидно, голодував і мріяв про теплий дім. Раніше Айшик любив багато гуляти надворі. Зараз же виходить на кілька хвилин і швиденько біжить під двері, підстрибує, торкаючись ручки. Цей умовний знак говорить хазяйці, що кіт хоче додому. Так само змінилися і кулінарні вподобання Айшика. Раніше він полюбляв різну смакоту: рибку, м’ясце. Тепер не відмовляється ні від гречки, ні від картоплі чи супу.
Маня
Повернувшись додому, Айшик отримав не лише теплий нічліг, смачний обід та улюблених хазяйок. У нього тепер є ще сестричка – Маня. Кицька сама знайшла собі хазяйку і, незважаючи на її супротив, таки розтопила серце жінки. «Коли зник Айшик, я вже не думала брати кошеня, – зізнається Оксана. – Але одного разу відкриваю двері, а в квартиру прожогом забігає кошеня і ховається під диваном. Я її виганяю звідти, а вона – до іншої кімнати, і – під ліжко. Я ніяк її вигнати не могла. Так кицька й залишилася у нас. Я її тричі купала, перш ніж на руки взяла». Маня за характером зовсім інша, ніж Айшик. Вона – швидка, жвава й «балакуча»: постійно муркоче та м’явкає, подовгу гуляє надворі. Але Айшика побоюється: старший брат одразу дав зрозуміти, хто в домі господар. А за непослух можна й лапою по спинці отримати: брат час від часу «виховує» сестричку.