Олег Григорович та Наталя Адамівна в парі вже багато років. Познайомилися у Хмельницькому. Кажуть, ще було кохання з першого погляду. «Я дякую Богу, що послав мені таку надзвичайно порядну, щиру та віддану дружину. Особливо, вдячний їй за те, що вона народила та виховала чудових дітей – синів Богдана та Андрія та доньок-близнят Ірину і Оксану. Я, як чоловік, розумію, що це досить нелегко, адже і виховання дітей, і чи не всі побутові проблеми лягають на її плечі. І їй вдається поєднувати усе: бути берегинею дому, доброю мамою, хорошою дружиною і цінним працівником на роботі».
цької гуманітарно-педагогічної академії Віктора Адамського): «В нашій родині велика шана і повага до чоловіка. Бо саме він несе відповідальність за прийняття серйозних рішень: і як чоловік, і як батько. Оскільки він є надійним, толерантним, чуйним чоловіком і люблячим батьком. І мені зовсім неважко підпорядковуватися такій людині в прийнятті доленосних рішень, бо робить він це надзвичайно делікатно.
А от матеріальне забезпечення родини лежить на моїх плечах, хоча розпорядником фінансів є чоловік.
…Коли ми познайомилися, він був звичайним журналістом, який прийшов, щоб написати про мене, як про ясновидицю. Пару хвилин спілкування, і він забув, чого прийшов. (До речі, так я тієї статті й не бачила). Його очі випромінювали таку внутрішню чистоту, яка не залишилася непоміченою, і я не змогла йому відмовити в подальшому спілкуванні.
Згодом він запропонував узаконити наші стосунки. Але я, маючи не дуже добрий досвід попередніх шлюбів, була проти. На що він сказав: «Ну і що, навіть якщо ти захочеш зі мною розлучитися, суд дасть нам ще шість місяців на обдумування, і я проживу з тобою ще півроку». І я піддалася, і жодного разу не пошкодувала. Ми навіть уміємо разом плакати, дивлячись добрі, старі фільми».
А чоловік-лідер – це природний стан чоловіка, так що в нашій родині патріархат, а це значить, що головний у нас – чоловік. А жінка буде підпорядковуватися йому. Та й взагалі, справді щасливою жінка буває лише біля сильного чоловіка, який завжди підставить плече, і за якого можна сховатися. Такою і є наша родина.
А познайомилися ми ще студентами. Якось, на травневі свята ми, студентки Кам’янець-Подільського медучилища, запросили до себе на «Вогник» хлопців з місцевого сільгоспінституту. Там ми й познайомилися, і вже 30 років разом».
«Перші» леді
Напередодні 8 березня «Є Поділля» вирішилО привідкрити завісу та познайомити жителів області з тими, хто захищає «тили» деяких відомих подільських можновладців, політиків та громадських діячів