Тіло Миколи Криштопіка лежало у кузові бортової «ГАЗелі», прикрите старим матрацом. Поряд валявся шльопанець та шкіряний ремінець. Джинси були приспущені, а на білій розстебнутій тенісці застигло кілька крапель крові. Кузов вантажівки встелили сіном.
«Я одразу поглянув на обличчя, – розповідає батько загиблого Микола Іванович Криштопік. – А воно біленьке. Язик схований всередину. На шиї жодного сліду від ремінця. Очі відкриті. Я хотів закрити, а вони відкриваються. Ніби на мене дивляться. Підборіддя все подряпане, а з правого боку під вухом невеличкий синець. А ще синець під лівим оком».
24-річний Микола Криштопік мешкав на станції Дунаївці. Півтора місяці тому хлопець посварився зі своєю дівчиною Юлією Мірежевич. Відтоді вони більше не бачилися.
МІЖ МИКОЛОЮ І БРАТОМ ЙОГО ДІВЧИНИ СТАВСЯ КОНФЛІКТ
«Аж тут Юля йому телефонує і запрошує до двоюрідного брата на день народження, – каже Миколин приятель Олександр Лучков. – А перед тим Микола з її братом Сашком мав конфлікт. Хлопці зачали битися, а Микола їх розбороняв. Сашко почав чіплятися до нього. А Микола здоровий, кілька разів гепнув його і каже: «Краще не лізь, ти для мене не суперник». А тут ні з того ні з сього запрошують його на день народження. Тим більше, що вже більше місяця як з Юлею посварилися. Я його відмовляв. Він не послухав». Закінчивши нічну зміну, вранці 5 липня хлопець поїхав у село Карижин на Віньковеччині, де мешкала Юлія і її двоюрідний брат.
«Зателефонував мені і попросив передати йому шорти, щоб переодягнутися, бо збиралися йти до лісу, – розповідає мати Миколи Антоніна Криштопік. – Взяв 2 кілограми м’яса і 250 гривень Сашкові на подарунок. Тож на шашлики йшов, а не вішатися. А десь о восьмій вечора телефонує до мене чоловік, котрий зі мною працює, і каже, щоб я забрала Миколу». За півгодини батько Миколи найняв машину, аби забрати тіло сина. У цей час з села Карижин телефонує тітка Юлі і Сашкова мати. Ірина Коваль сказала, що знайшла машину, вони вже їдуть і їх слід зустрічати на дорозі.
«ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, НІБИ МИКОЛУ БИЛИ ПАЛИЦЯМИ ЧИ ДУБИНКАМИ»
«Домовилися зустрітися у Солобківцях, – каже батько Микола Криштопік. – Бачу, їде «ГАЗель». Побачила нас, стала на горбі. Я пішов до них. Якась жінка запитує: «Ви за Колею? Він там», і показує на кузов». Після побаченого батько був у шоковому стані. Йому навіть у голову не прийшло запитати, чому у кабіні автівки був водій та сторонні чоловік з жінкою (батьки Олександра, брата Юлії). І жодного представника влади: міліціонера, медика чи сільського голови. Тіло відвезли до Ярмолинецької судово-медичної експертизи. А наступного дня, після розтину віддали родичам. «Ми коли хотіли одягнути хрестика, дивимося, а тіло замотане у простирадло, – розповідає Миколин старший брат Богдан Криштопік. – Ми запитали про це у жінки, котра вивозила тіло з моргу. А вона нам: «А може, вони його не зашили». Нас це здивувало, але самі розумієте, нам було не до того. А за кілька годин на тілі почали проявлятися синці. На лобі дві сині смуги. Під очима синці. Вуха всі сині, а в них кров. Ніс скошений на бік, ніби зламаний. Всередині також кров. Права рука вся синя і подерта. На кистях синці як від мотузок чи наручників. На зубах земля. Всі люди, котрі приходили прощатися з Миколою, кажуть, що його вбили. І синці не від кулаків. Таке враження, ніби його зв’язали і били палицями чи дубинками».
Людмила Крижанівська 33 роки пропрацювала медсестрою у лікарні. Жінка була на похоронах. Вона більш ніж впевнена, що Миколу жорстоко побили, а потім, аби приховати сліди злочину, інсценували повішання. «Я ж не раз бачила вішальників, – каже Людмила Крижанівська. – Після повішання у людини назовні вилазить язик, і назад його не сховаєш. Обличчя і тулуб від припинення циркуляції крові мають посиніти. А в нього обличчя було біле. На шиї від ремінця немає сліду. Натомість на тілі видно синці. І це не трупні плями. Знаю, про що кажу. Свого часу на всіляке надивилася. А чому з моргу тіло видали, замотане у простирадло, я зрозуміти не можу. У мене одне пояснення: приховували побої на тілі».
ЮЛЯ РОЗПОВІЛА РІДНИМ МИКОЛИ ТРИ РІЗНІ ВЕРСІЇ ПОДІЇ
За словами рідних Миколи Криштопіка, вони тричі телефонували до Юлії Мірежевич. І тричі вона розповідала інше. «Я тільки дізнався про все, одразу зателефонував Юлі, – розповідає Богдан Криштопік. – Перший раз вона мені сказала, що не може нічого пояснити. Потім розповіла, що Микола навіть не сідав за стіл. Просто пішов. Другий раз казала, що мій брат так напився, що сидів на пеньку, а потім встав і кудись пішов. А третій раз розповіла, що Микола випив три стопки горілки, сказав, що за ним мають приїхати. Вийшов, а через годину його знайшли повішаним». Схожу версію розповідають і інші учасники застілля. Проте, схожу лише на перший погляд. У деталях їх версії різняться. «Микола з Юлею розійшлися через те, що він пив горілку, – каже тітка Юлі і мати Олександра Ірина Коваль. – А він приїхав на іменини до мого сина. Приїхав п’яний. В дупель п’яний. Юля не захотіла з ним миритися. А він пішов і повішався. Я знайшла машину, завезла тіло. Хотіла, щоб все було по-людськи. А син з вами не буде говорити. Я його відправила у Хмельницький». Телефон сина жінка також відмовилася давати. Проте не врахувала однієї деталі. В селі від людей не сховаєшся. Усього за кілька хвилин розпитувань селяни розповіли, що бачили Сашка, котрий разом з друзями пив пиво. Коли підійшов на вказане місце, разом з Сашком стояла його мати. Побачивши журналіста, вигукнула: «Ось, я вам його привела!»
«Микола прийшов напідпитку, – розповідає Олександр Коваль. – Ми сіли, випили по дві стопки. Він встав і вийшов. Я навіть не помітив, коли. А тут вже кажуть, що він повісився. Я донині за ним плачу. Він був мені найкращим другом. А про бійку. Так, десь місяць тому ми з кумом билися. Але я не пам’ятаю, чи Микола нас розбороняв». «Та вони навіть з Юлією не спілкувалися», – долучається до розмови Сашків приятель Василь Бала. Хлопець тоді також був на дні народження. «Як не говорили, – втручається Сашкова мати Ірина Коваль. – Тож вони не помирилися!»
«А, ну так, – продовжує Василь Бала. – Сіли за стіл. Випили по дві стопки. Але Микола не був такий п’яний, що аж падав. Він встав і пішов. А тут мені телефонує сусід і каже, що когось знайшли повішаним». Майже те саме розповідає Юлія Мірежевич. «Микола прийшов напідпитку, – каже Юлія. – Він випив, і сп’янів ще більше. Сказав, що за ним мають приїхати. Піднявся і пішов. Я його вмовляла, щоб ліг проспався. Він не послухав. А згодом його знайшли повішаним».
БРАТ МИКОЛИ БЕЗ ЗУСИЛЬ ЗЛАМАВ ГІЛКУ, НА КОТРІЙ ЗНАЙШЛИ ПОВІШАНОГО
Ніхто з хлопців не може вказати точної години, коли Микола пішов від них. Навіть приблизно. Головний свідок, котрий нібито бачив Миколу після його виходу з застілля, живе по сусідству з родиною Ковалів. 62-річний чоловік з упевненістю твердить, що з відстані у кілька десятків метрів бачив, що Микола був без паска. «Та я знаю, скільки то було часу, – пригадує Микола Кохан. – Після обіду. Я йду, бачу, під деревами ходить хлопець. Ремінця на ньому не було. Руки тримав вверху. Я звідки знав, що він там надумав. А через півгодини у селі вже була міліція». Досить оперативно. Але головне, що чоловік не може точно пригадати, у що був одягнений той хлопець. Хоча, нагадаю, з відстані у кілька десятків метрів чоловік похилого віку побачив відсутність паска на поясі у Миколи. Ще одним свідком є… чотирирічний хлопчик, котрий нібито бачив якогось дядька, який ходив і нагинав гілля. Свідки показують гілку, на котрій знайшли повішаного Миколу Криштопіка. Хлопець мав зріст 1 метр 92 сантиметри. За словами свідків, Микола висів на паску, а коліньми він діставав до землі. Важив хлопець 102 кілограми. Його старший брат Богдан має 78 кілограмів. Спирається на гілку. За секунду вона ламається.
«ПЕРЕВІРКА ПРОВЕДЕНА У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ»
«До чергової частини надійшло повідомлення про те, що в селі Карижин знайшли повішаного хлопця», – розповідає начальник слідчого відділу Віньковецького райвідділу міліції Олександр Івасюк. Запитую, чому тіло хлопця везли зовсім сторонні люди? Принаймні, могли хоча б надати для супроводу міліціонера. «Тому, що у нас немає транспорту возити трупи, – каже Олександр Івасюк. – А я не знаю, чому без супроводу. Я туди не виїжджав». Однак начальник слідчого відділу поставив свій підпис у відмові у порушенні кримінальної справи. Правоохоронцеві було достатньо свідчень чоловіка похилого віку, котрий здалеку побачив, що на Миколі немає паска. І розповіді чотирирічного хлопчика, котрий бачив, як дядько нагинав гілля. Були опитані і троє дівчат з компанії, у тому числі і Юля. Усі, як один, твердять, що Микола був настільки п’яний, що падав з лави. А п’ятьох хлопців, котрі також були на дні народження, опитати чомусь «забули». Пояснення просте: «Вони були п’яні». Не опитали і батьків Миколи. Однак і тут у стража закону була відповідь. «Ми не хотіли тривожити батьків, – каже Олександр Івасюк. – У них і так горе».
Відмовили у порушенні кримінальної справи оперативно – 6 червня. Тобто, менше, ніж за добу після виявлення тіла. Відмову батьки отримали лише 17 червня. І тільки після того, як прийшли у райвідділ міліції і почали вимагати ці папери. Хоча згідно із законодавством, вони мали отримати відповідь впродовж трьох днів. Адже мають право на оскарження матеріалів перевірки впродовж семи днів. А нині справу потрібно вирішувати лише у судовому порядку. Олександр Івасюк запевнив, що відмову у порушенні кримінальної справи надіслав поштою того ж таки 6 червня. Лист з Віньковець до станції Дунаївці (відстань менше 40 кілометрів) йде донині. І головне, відмова у порушенні кримінальної справи була завірена без результатів судово-медичної експертизи. "Я зателефонував до судмедексперта, і він повідомив мені, що смерть потерпілого настала через механічну асфіксію. І що це суїцид. Я не експерт, але думаю, що синці на тілі – це не що інше як трупні плями. На експертизу взяли певний перелік речей, у тому числі і пасок, на котрому потерпілий повісився. Тож матеріали перевірки проведені у повному обсязі», – запевнив Олександр Івасюк. Батько Миколи Криштопіка мовчки встає з дивану, з пакету дістає ремінець, котрий зняли з шиї сина, і кладе на стіл міліціянтові. За мить правоохоронець вкривається червоними плямами.
МИКОЛУ КРИШТОПІКА БАТЮШКА НЕ ВІДСПІВУВАВ
Перед від’їздом у село Карижин, мати Миколи Криштопіка передала синові шорти, щоб той переодягнувся, коли піде до лісу. Речі загиблого Олександр Коваль повернув батькові Миколи перед журналістом. Коли Богдан Криштопік дістав з пакету шорти (до речі, правоохоронці їх чомусь не вилучили), вони мали запах як після недавньої виварки. Oднак плями крові на шортах так і не відіпралися. Нагадаємо, плями крові на тенісці Миколи батько помітив ще на вантажній машині. То звідки взялася кров на одязі? Додайте кров у вухах і в носі, численні синці. „Мені коли зателефонували, що хтось повісився, – каже приятель Сашка Коваля Василь Бала, – я біг, перечепився здер бік і ногу. Коли прибіг туди, то міліція мене запитала, чи знаю я того хлопця. А я відповів, що не знаю. А потім впізнав по одягу. Підійшов до нього. А в мене йшла кров. То, може, на Миколу і капнуло”. Однак звідки взялася кров на шортах, коли тіло Миколи знайшли у джинсах!? Нагадаємо, Василь Бала жодних свідчень у міліції не давав. «Я Миколу знаю з дитинства, – розповідає Олександр Лучков. – Він був веселий, заступався за слабших. Микола любив життя. Він ніколи не страждав за тою Юлею. У нього були плани на життя, а не лізти у петлю. Я не маю жодних сумнівів, що його вбили! Наступного дня після смерті мені приснився Микола. Ніби він б’ється з трьома хлопцями, а потім підходить до мене, тримається за правий бік і каже: «Знаєш, Саня, напевно, мені нирку відбили». Миколу поховали на місцевому кладовищі. Священик відмовився відспівувати самогубця.