Ще якихось три десятиліття тому на Хмельниччині сільське населення переважало міське. Хоч всього на два відсотки (за статистичними даними на 1991 рік було 49 відсотків міського та 51 – сільського населення), але сільських мешканців таки було більше. За тридцять років картина змінилася і нині 57,7 відсотка – це міське населення, та 42,3 відсотка людей мешкають у сільській місцевості.
Нині села, де живуть по кілька людей, на Хмельниччині не рідкість. Є й такі, де, принаймні офіційно, не зареєстровано жодного мешканця. Це село Гамарня у Кам’янець-Подільському районі, Цвіт та Григорівка на Шепетівщині, Пальчинці та Червоне у Хмельницькому районі…
Село живе допоки на його вулицях лунає дитячий сміх
Утім, є на Хмельниччині й такі села, мешканці яких намагаються врятувати їх від перспективи стати одним з тих, які чекає сумна доля «постаріти» та зустрічати випадкових мандрівників порожніми вікнами закинутих будинків і вулицями, порослими споришем. Бо знають: село живе допоки на його вулицях лунає дитячий сміх.
У Зоряному проживає близько пів тисячі мешканців, з них пів сотні - діти. Село газифіковане, має водогін, інтернет, є автобусне сполучення з райцентром та обласним центром
Відродити село та наповнити його щебетом дитячих голосів взялися у селі Зоряне, що на Віньковеччині. Про нього не скажеш, що вимирає: ні, нині тут проживає близько пів тисячі мешканців, з них пів сотні - діти. Село газифіковане, має водогін, інтернет, за кілька кілометрів у Говорові – аграрний ліцей, є автобусне сполучення з райцентром та обласним центром – двічі на день… Роботу можна знайти сезонну – в аграріїв на полуницях чи в сусідньомі Осламові на яблуках. Хоча, переважно, місцеві чоловіки на заробітках.
А ще у селі донедавна була школа-дев’ятирічка, де навесні навчалося 32 дитини, та дитячий садочок, який відвідували шестеро дітей. Утім, освітня реформа, брак учнів, непосильні для громади кошти на утримання малокомплектного освітнього закладу таки зробили своє – у вересні перший дзвоник тут не пролунав. Шкільний та дошкільний заклади таки закрили і нині шкільний автобус довозить учні до сусідніх Дашківців.
У селі донедавна працювала школа-дев’ятирічка, де навесні навчалося 32 дитини
Добротне приміщення школи нині тихе. Тут наче звичайнісінький вихідний. У класах – книги та зошити, на шкільних дошках – вчительські завдання та пояснення, на стінах – дитячі малюнки, у коридорі – забутий поспіхом футбольний м’яч... Староста села Румія Дзюрак каже, учителі просили нічого тут не змінювати. Мовляв, хто зна як життя обернеться. А раптом знову таки завирує шкільне життя.
Добротне приміщення школи нині тихе. Тут наче звичайнісінький вихідний
За літо до Зоряного переїхали жити п’ять багатодітних сімей
Те, що дітей з кожним роком в селі меншає, - проблема не лише в Зоряному. Але тут точно знають, поки в селі буде молодь, доти воно житиме.
От саме в учителів навесні і з’явилася ідея – кликати до села жити багатодітні родини. А чому б і ні, якщо є в селі добротні будинки, які стоять порожні, та ще й городу поруч декількадесят сотих? Ціна будинку – і тисячу, і дві тисячі доларів, але можна домовитися взяти й на виплату. Так і школу хотіли зберегти, і село омолодити. Заклик опублікували в соціальних мережах. Згодом його підхопило телебачення і розголос про Зоряне пішов далеко за межі області. «Перша родина з десятьма дітками, яка вподобала собі село, приїхала до Зоряного у травні з
Житомирщини. З помешканням допоміг місцевий благодійник, купивши їм хату, - каже староста Румія Рустамівна. - Так за літо до нас переїхали жити п’ять багатодітних сімей. У кого п’ятеро дітей, у кого шестеро… Усі – з різних куточків України. Є родини з Вінниччини, Тернопільщини, Житомирщини. Обжилися вже, хто й господарством встиг обзавестися. Кожну родину привели сюди свої обставини, але ми дуже їм раді. Он і зараз ще телефонують до нас, цікавляться житлом. Поки є будинки, хай приїжджають. Хат ще з п’ять, які годяться для життя, набереться».
Погані б не кликали до себе жити
З Вінниччини переїхали до Зоряного і родина Дарвішевих. У сім'ї шестеро хлопчиків – найстаршому 13 років, наймолодшому – 4.
З Вінниччини переїхали до Зоряного і родина Дарвішевих. У сім'ї шестеро хлопчиків – найстаршому 13 років, наймолодшому – 4
«Побачили в новинах, що запрошують жити до себе багатодітних, щоб підняти село, - розповідає мама Тетяна. - Хату вибирали по фотографіях, бо не було можливості їздити на оглядини. І ви знаєте, - не шкодуємо. Таке відчуття, що народилися тут і все життя проживаємо. Люди тут хороші, привітні. І дітям сподобалося. Та що там казати, погані б не кликали до себе жити. Шкода, що школу в селі закрили. Але добре, що дітей на навчання автобусом довозять. А от садочок дуже хочемо, щоб відкрили».
Відкрити садочок, каже староста Румія Рустамівна, то зараз і справді одна з перших справ у селі. Адже дітей побільшало: є малюки, які з родинами переїхали, а ще четверо в селі цього річ народилися.
«У садочку є все – від ліжечок і до кухонного інвентаря. Нині думаємо, як бути з опаленням, бо газ по захмарних цінах, то дуже важко для бюджету…», - каже вона.
Відкрити садочок - зараз одна з перших справ у селі,вважає староста села
Мешканці Зоряного зізнаються, те, що школу не зберегли, звісно ж, засмучує. Але те, що дітьми наповнюється село, кажуть, не може не радувати. Бачать в цьому зміни на краще, бо таки впевнені – є діти, буде життя.
ОФІЦІЙНО:
За даними Головного управління статистики, в Хмельницькій області на 1991 рік проживало 1 мільйон 520 тисяч мешканців. З них 745 тисяч становило міське населення та 775 тисяч – сільське.
За тридцять років населення області зменшилося на майже 300 тисяч і наразі в області проживає близько 1 мільйона 243 тисячі мешканців. Серед них 718 – міське населення та 525 – сільське населення. Тобто, за тридцять років мешканців сіл поменшало на 250 тисяч. Цю цифру, фактично, можна порівняти з населенням такого міста як Хмельницький.