Анатолій Суходоля, головний хірург області, заслужений лікар України, доктор медичних наук:
“У мене, практично, не буває поганого настрою. Адже я займаюся улюбленою роботою, це приносить мені надзвичайне задоволення. І ніякі погодні умови не можуть мене вибити з колії! Я почуваюся комфортно при будь-якій погоді”.
Ірина Ковальчук, заступник Хмельницького міського голови:
«Коли просто поганий настрій, добре допомагає спілкування, чашечка кави, випита з подругою в кав’ярні, якась обновка… В таких випадках добре почитати улюблену книгу, подивитися цікавий фільм. Словом, рятуюся, як усі люди.
Проте, коли дійсно, камінь лягає на душу, усе це стає настільки другорядним… І тоді допомагає лише Господь, до якого останнім часом звертаюся у важкі хвилини».
Михайло Андрєєв, головний патологоанатом області:
«Від поганого настрою я рятуюся виключно заняттями спортом, а особливо, важкою атлетикою. Вже багато років щодня, в будь-яку погоду, о шостій ранку я вже на вулиці - у трусах і майці, і пробігаю шість кілометрів. Хіба що в лютий мороз, коли на вулиці мінус 20, дружина починає заперечувати. А ще - здорове, раціональне харчування теж дозволяє підтримувати організм і психіку в прекрасному стані.
Ще вважаю, у людини повинні бути різнобічні інтереси. Якось Альберт Ейнштейн у розмові з приводу теорії відносності зізнався, що Достоєвський дав йому набагато більше, ніж будь-який мислитель, більше, ніж математик Гаусс.
Ну і, звичайно, активна життєва позиція. Тому що, вважаю, якщо у людини немає вільного часу, у неї ніколи не буде ніякої депресії. А з поганим настроєм я вже казав, що робити: гантелі в руки - і вперед!».
Олександра Шевченко, активістка жіночого руху “Фемен”:
“Я піднімаю настрій тим, що покращую його громадянам, за права яких виходжу на протести. Відчуваю справжнє емоційне піднесення, коли розумію, що в цей момент я зробила усе, що від мене залежить, аби привернути увагу громадськості до певної проблеми та змінити ситуацію в країні. Кілька днів тому ми з дівчатами повернулися з євротуру, де проводили акції в Італії, Франції, Швейцарії. Для мене це величезний емоційний підйом, бо там я зрозуміла, що нині у світі українок знають, на щастя, не як гарних та дешевих повій, а як жінок, які готові постояти за свої права, які готові роздягтися за свою країну. І знають, що ці українки - не продаються”.