Помремо пізніше
Між тим, прості спостереження свідчать, що інформація, що лунає з екранів з уст політиків, є неповною і зачасти спотвореною. Це підтверджує просте опитування, проведене автором серед знайомих, більшість з яких мають активну життєву позицію і небайдужі до соціальних процесів, які відбуваються в країні. Питання стосувалось розуміння сутності та функціонування накопичувальної частини обов’язкового державного страхування. Першим каменем спотикання стало питання середньої тривалості життя на пенсії. На превеликий жаль, цілеспрямована робота народних обранців дала свої плоди – добра третина опитаних вважає, що після виходу на пенсію люди живуть від сили два-три роки, адже середня тривалість життя в Україні для чоловіків – 62 роки. Після роз’яснення, що в розрахунок включені і немовлята, смертність яких в Україні значно вища, ніж в Європі, і люди активного віку, що вмирають через нездоровий спосіб життя та низьку якість медичних послуг, респонденти полегшено зітхали – перспектива пережити закодований політиками вік все-таки додає оптимізму. Радісно було чути, що громадяни, які дожили до пенсії, живуть ще в середньому 15 років – для чоловіків, та 25 – для жінок, оскільки останні поки-що виходять на пенсію в 55 років. Логічний хід роздумів приводить до цілком обґрунтованого висновку, що розмір пенсії з накопичувального фонду розраховується з обсягу накопиченого на особистому рахунку та середнього терміну життя на пенсії. При цьому також береться до уваги, що активні операції з накопичувальним фондом теоретично мали б збільшувати суму накопичення, принаймні, на індекс інфляції, тобто - захистити добробут пенсіонерів.
І ось тут ставилось запитання, яке є головним в цьому невеликому дослідженні: що робити з коштами особистого рахунку, якщо пенсіонер не доживає до «розрахункового» віку. Переважна більшість респондентів вважає, що решту коштів потрібно віддати спадкоємцям, адже рахунок є особистим. Однак наступне питання ставило їх в тупик – а чим платити тим пенсіонерам, що переживуть цей термін – адже коштів на їхньому рахунку фактично не залишиться. Екзотична відповідь на кшталт – платити тільки соціальну допомогу чи мінімальну пенсію, - до уваги не береться, бо рідко хто з політиків змалює картину, коли до сивочолого ветерана приходить соціальний працівник і говорить: все, зажились ви, товаришу - далі хай вас утримують діти, бо у пенсійному фонді гроші закінчились.
Наведений приклад переконує людей, що насправді в першому випадку “зекономлені” кошти повинні залишатись у фонді і виплачуватись другій категорії пенсіонерів. Адже це пенсійне страхування, а не депозитний рахунок – і в кожної окремої людини страховий випадок настає по різному. Дещо цинічно, але страховий випадок в даному контексті – смерть.
І ось тут респонденти починали здивовано запитувати: а чому це не пояснюється з екранів телевізора, але при цьому ініціатори постійно повторюють, що для наповнення накопичувального фонду необхідно декілька років акумулювати кошти, вилучаючи їх з Пенсійного фонду, а це можливо при його бездефіцитності і за умов впевненого росту економіки.
Маленька недомовка породжує великі сумніви. Які посилюються інформацією про функціонування таких фондів за кордоном, зокрема в Чілі, котра повертається до солідарної системи. Просто підійшов час, коли почали закінчуватись кошти на рахунках пенсіонерів-довгожителів, а рахунки тих, хто не дожив, спустошили вдячні нащадки. Щодо вкладення коштів накопичувального фонду у цінні папери, теж є сумніви. Звісно, в країнах зі стабільною економікою, низькою інфляцією і відповідальною владою, ці кошти вкладаються в низько ризиковані цінні папери, цим самим зберігаючи їх від інфляції. Інша ситуація в країнах з галопуючою інфляцією та несформованою політичною елітою. В держави завжди є спокуса позичити кошти з фонду для покриття дефіциту бюджету. Навіть, якщо держава урочисто пообіцяє гарантувати вклади – втіхи мало. Поповнення фонду здійснюватиметься за рахунок платників податків, в той час, як кмітливі бізнесмени відпочиватимуть десь в екзотичних країнах подалі від караючого меча закону чи зручно приземляться в кріслі народного депутата України. Вітчизняна новітня історія не раз підкидала докази реалістичності такого сценарію, тим більше, що наполегливість ініціаторів реформи на необхідності якнайшвидшого запровадження накопичувального фонду тільки підсилюють підозри у щирості їх намірів. Якщо згадати, що пропонується відраховувати в накопичувальний фонд кошти із заробітку людей не старіше 35-літніх, то наміри держави 25 років користуватись цими коштами без виплат страхових внесків є більш, ніж очевидними.
Якою мати бути пенсійна система?
Те, що реформувати пенсійну реформу необхідно, визнають більшість тверезо мислячих громадян. І час виходу на пенсію вже не відповідає фізичній можливості більшості громадян здійснювати активну діяльність. І чисельні пільги для представників різних професій не можуть сприйматись як справедливі. І врахування заробітків тільки п’яти років не стимулюють вимагати в роботодавця оплати «чистих» зарплат. Однак для побудови логічної, зрозумілої та прийнятної суспільством пенсійної системи необхідно сформулювати вимоги до цієї системи, певним чином дистанціювавшись від існуючих стереотипів, можливо, розглянувши проблему забезпечення гідної старості в ретроспективі.
Отже, перед нами постають виклики, які, зрештою, не набагато відрізняються від тих, що були перед державними діячами кінця дев’ятнадцятого століття, які впроваджували пенсійне законодавство:
- Руйнування патріархальної системи побудови традиційної сім’ї, що передбачала проживання під одним дахом трьох поколінь – непрацездатні діди, батьки та діти. Цей процес особливо прискорювався в бурхливо зростаючих містах, де житлова площа була дорого вартісною та обмеженою;
- Нестабільність грошово-валютної системи, що зводить нанівець такий інструмент, як накопичення. Особливо це актуалізувалось під час першої світової війни, коли більшість воюючих країн не уникнули обвалу власної валюти та знецінення накопичень. Наразі дефіцит бюджетів є основним джерелом інфляції;
- Ненадійність депозитів, підтверджених чисельними банкрутствами банків;
- Особливості психології, що полягають у небажанні більшості енергійних та сильних в молодості людей самостійно дбати про старість;
Нині проявляються нові виклики, яких не було понад століття тому. Це старіння населення, пов’язане з покращенням рівня харчування та медицини, а також пізнім часом входу в активне життя молоді. Це також чисто пострадянський феномен масової виплати зарплат в конвертах, явища, якого не було в зарегульованій радянській економіці і проти якого так і не придумали ефективної протидії.
За цих вихідних параметрів можна викласти певні умови для побудови ефективної пенсійної моделі.
Насамперед, вона повинна бути збалансованою. Причому баланс повинен підтримуватись постійно, бажано взагалі в автоматичному режимі, інакше будь-які корегування викликатимуть соціальне збурення. В цьому ракурсі законодавче збільшення пенсійного віку – класичний привід для політичних інсинуацій. Крім цього, система повинна бути справедливою – громадянин, який чесно трудився все своє життя, повинен мати відчутні переваги перед тим, хто ніде не працював маючи для того всі умови. Зарплата повинна бути основним критерієм нарахування пенсії, пільги тут боляче сприйматимуться більшістю населення. Звичайно, рівень пенсій повинен забезпечувати пристойне життя. Важливо, щоб пенсійне страхування було відмежованим від соціального захисту, аби уникнути політичних маніпуляцій.
І нарешті, запровадження нової системи не повинно тягнути значні фінансові витрати, що особливо актуально для країни, котра не оговталась від економічної кризи.
Класичний розрахунок відрахувань до пенсійного фонду передбачає, що кошти, вилучені протягом трудового життя людини, повинні балансуватись з витратами на пенсійне забезпечення. Цю позицію потрібно взяти за основу, оскільки вона може розглядатись як найбільш справедлива. Однак така красива формула не може працювати в чистому вигляді. По перше, слід враховувати інфляцію. Крім того, адміністрування фонду теж здійснюється за рахунок цих коштів. Певні категорії професій передбачають зношення людського організму фізично або психологічно, і як наслідок, швидший вихід на пенсію.
В ідеалі, рівень пенсії повинен залежати виключно від заробітку. Однак не все так просто. Державні службовці чи працівники силових структур з політичних міркувань не можуть отримувати високу зарплату, тому вони лише заохочуються через обіцянки підвищеної пенсії. Військовослужбовці фізично не мають на що витрачати кошти на їх утримування, тому під час служби отримують невелику зарплату, втішені обіцянками дешевого житла після звільнення в запас чи відставку.
Інфляцію можна врахувати, якщо розрахунки відрахувань вести не в абсолютних сумах, а відносно до середньої зарплати, яка існувала у відповідному році. Пенсії також доцільно прив’язувати до поточної середньої зарплати. Реально це означає, що при розрахунку пенсії потрібно брати суму по роках показників відношення відрахувань до пенсійного фонду в кожному році роботи до середньої зарплати по країні за цей рік. Отриманий результат ділиться на прогнозовану кількість років проживання на пенсії і є вихідним коефіцієнтом при визначенні пенсії. Добуток цього коефіцієнта на середню зарплату по країні і становить розмір пенсії. У випадку росту зарплати пропорційно збільшується й розмір пенсії.
Ось приклад розрахунку. Жінка почала трудову діяльність в двадцять років із зарплатою в 100 крб. при середній зарплаті в 250 крб. Індекс відрахувань до пенсійного фонду за цей рік становить 100/250 х 0,32, де 0,32 – коефіцієнт відрахувань до Пенсійного фонду, який практично не мінявся в часи незалежної України. До 1998 року абсолютні суми відрахувань не фіксувались, тому коректно прив’язуватись до середньої зарплати. Починаючи з 1998 року в Пенсійному фонду фіксуються відрахування в Пенсійний фонд кожного платника податку, тому індекс відрахувань буде дорівнювати фактичним відрахуванням до Пенсійного фонду, поділеному на середню зарплату. Припустимо, що в нашому випадку індекс відрахувань зростав щороку на 5%, що свідчить про хороший кар’єрний ріст, оскільки зарплата такої громадянки збільшувалася швидше, ніж в середньому по країні і в останній рік її роботи перевищувала середню по країні в понад два рази. Нехай ця пані вирішила вийти на пенсію в 55 років, пропрацювавши таким чином 35 календарних років, і сума індексів на момент визначення її пенсії становить 11,56 (читач може перевірити). Вихідний коефіцієнт становитиме 11,56/25 = 0,46, де 25 означає середню прогнозовану кількість років проживання на пенсії. При середній зарплаті в 2000 грн. пенсія такої громадянки становитиме в цей рік 925 Грн.
Однак припустимо, що наша пані вирішила ще попрацювати до 60 років. Але при цьому з керівництвом було домовлено перевести її на роботу з меншим рівнем складності, що означає, що її зарплата буде трохи нижчою, для простоти – відповідати середній, тобто індекс відрахувань залишається на місці. Таким чином додаткові п’ять років збільшити суму індексів до 14,92. Оскільки середня прогнозована кількість років проживання на пенсії зменшилась до 20 років, вихідний коефіцієнт становитиме 14,92/20=0,746, що при середній зарплаті в 2000 грн. вже даватиме рівень пенсії в 1492 грн.
Вказана система, по-перше, відповідає у великій мірі тому поняттю справедливості, яке визнає більшість сумлінних громадян, по-друге – проста і прозора, по-третє – відслідковує рівень зарплат і відповідно вартість життя, по-п’яте – знімає напругу в питанні часу виходу на пенсію.
Принагідно можна вирішити питання пенсійного забезпечення державних службовців та осіб, до них прирівняних. Для цього потрібно збільшити коефіцієнт перерахувань, наприклад, до 0,5. Тобто, при відносно невисокому рівні зарплат, пенсії таких осіб будуть пристойним. Це серйозно омолодить апарат службовців, адже тоді намагання будь-що останні п’ять років до пенсії обов’язково пропрацювати на державній службі, буде позбавлене сенсу.
Крім описаної вище складової пенсії, названої умовно страховою чи обліково-страховою, залишається потреба в соціальній складовій, що виплачується певним категоріям людей, що не змогли заробити пенсію за станом здоров’я, чи іншим спеціальним категоріям громадян. Джерелом такої складової, як це не цинічно, є відрахування громадян, які не дожили до пенсії. За рахунок цих коштів необхідно також забезпечувати функціонування Державного пенсійного фонду, витрати на утримання якого досить помірні – трохи більше 1% бюджету. Очевидно, що розмір соціальної складової визначається, виходячи з умови безумовного балансу пенсійного фонду.
Окремо про самозайнятих та безробітних. З огляду на християнські цінності залишати їх жебракувати було б не виправдано. Однак, немає ніяких підстав платити їм пенсію з Пенсійного фонду. Для утримання вказаної категорії громадян варто використовувати державні соціальні фонди. Жорстко, але справедливо. Це ж стосується випадку, коли соціальна складова не дотягує до прожиткового мінімуму. В такому випадку повинні знову ж таки включатись фонди соціального захисту. Але доплата повинна проводитись не автоматично, а з врахуванням матеріального стану прохачів. І це значно краще, ніж допускати непокритий дефіцит пенсійного фонду, що на 2012 рік сягає 10 млрд гривень.
Для того, щоб громадяни пройнялись питанням забезпечення своєї старості, соціальним органам необхідно щороку надсилати їм повідомлення про виплати в Пенсійний фонд внесків за поточний рік і за попередні з 1998 року та відповідні індекси по роках. Такі сигнали привчатимуть працівників дбати про свою майбутню старість та спонукатимуть їх вимагати в роботодавців виплати зарплати офіційно.
Звичайно, запропонована система не є ідеальною, однак вона є більш політично прийнятною, ніж та, що наразі запропонована урядом.
Юрій ГАНУЩАК