Як батька або вчителя. Як близьку тобі по духу людину або соратника. Як мудрого старця, якого слухав би і слухав би. Як майстра своєї справи... Вже через хвилину знайомства складається враження, що ти знав цього чоловіка давним-давно, років сто... Очі у нього – глибокі-глибокі, як криниця, наповнена чистою джерельною водою, відкрита усмішка на вустах і таке неповторне “л” і “р” у голосі. Поліська говірка, така нехарактерна для Поділля, тому і помітна одразу... А ще – енергія. Енергія в рухах, говорі, у вражаючих – ні, не числом – якістю і багатством, взятим із життя простих людей, творах майстра.
Ось таким я запам’ятав Івана Івановича Кубицького наприкінці 2007 року, коли вперше познайомився з ним, уперше прийшовши на засідання літературної спілки “Поділля” Хмельницького.
Вразило те, як сам Іван Іванович говорив про себе та свою творчість. Він казав: “Оце якщо я день прожив і нічого не написав, то і не жив... Мене це підтримує... Мені це дає силу...”
А скільки він написав... Йой-йой...
Якраз у ці дні минає рік, рік, відколи Івана Івановича немає з нами. Він був одним з фундаторів спілки “Поділля”.
Іван Іванович Кубицький народився 25 листопада 1933 року в білоруському містечку Василевичі на Гомельщині в сім’ї столяра. Перед народженням сина батька репресували. Вдова повернулася на Київщину до своєї матері в с. Буду Чорнобильського району. Тут і минули дитячі та шкільні роки хлопця. Десять класів закінчив у сусідньому селі Товстий Ліс (1952р.), літфак педінституту – у Миколаєві (1956 р.), відділення журналістики ВПШа – у Києві (1973р.)
Працював учителем, журналістом, видавцем у Миколаївській, Київській, Чернівецькій та Хмельницькій областях. Перший вірш надрукував 8 січня 1956 року в райгазеті “Колективіст Очаківщини”. Перша поетична збірка побачила світ у 1990 році: – “Крило райдуги”. Потім – “Розвиднення”, “Зоряний передзвін”, “Сліди долі”, “Сто байок”, “Кара за кривду”, “Смішинки”, “Іду на сповідь” (кн.. І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI), 2 серії п’ятивіршів по 12 книжок у кожній – “Ужинок” і “Обмолот”, “Болгарські анекдоти”, “Через пень-колоду”; “Японські п’ятивірші”, “Японські тривірші” (переклади), 4 книжки “Самоцвітів”, збірки прозових творів” “Яничарів яр”, “Чоловік з молотка”.
Член Хмельницької міської літературної спілки “Поділля” та Української асоціації письменників.
Як свідчить бібліографічний покажчик “Літературна Хмельниччина”, лише у період з 2006 по 2008 рік міським видавництвом Алли Цюпак було видано більш ніж двадцять книг Івана Кубицького... Отже, життя прожито недарма...
Шкода лише про одне: остання книга Івана Кубицького “Казки діда Івана”, поки що залишається невиданою. Не знаю, як ви, але особисто я вірю у те, що ми обов’язково видамо цю книгу – Казку Івана Кубицького:
... Між поліських долин
за хребтами століть
Дерев’яна хатина під лісом стоїть.
Поряд річечка
тишу древлянську бентежить
У зелено-вологому
буйнім безмежжі.
В тій хатині живе працьовита сім’я.
Чоловіка – господаря Божик ім’я...
Хмельницька літературна спілка “Поділля”.