Потягом домчати до свого коня

Хто водитиме кота на повідку?
«А не будеш учитися – підеш свині пасти або конюхом станеш», – пригадалося повчання старших, яке так часто чула в своєму дитинстві. Тепер я знаю місце, де найкращою професією на світі вважають професію конюха. А найбільшою карою – заборону сідати на коня. Можна тільки водити на поводу.
– І то, не коня, а …кота, – сміється Ілля Бунька, керівник кінного театру «Козаки Поділля», що діє при його приватному підприємстві «Конкур». Про цей колектив – розповідь.
 Кіт у господарстві приватного підприємства «Конкур» є. Але він рідко відходить від старого собаки-«кавказця». Якби хто надумав одягти на нього повід, нарвався б на цього сердитого мурчикового опікуна. Утім, насправді нікому немає діла до кота, хіба, заходячи в ворота, кожен усміхнеться, забачивши нерозлучну пару. Усі, хто з різних кінців міста щодня добирається на «Конкур» (нині це восьмеро учнів та студентів), над усе люблять коней. А тут живуть справді чудові спортивні скакуни, доглянуті, вишколені.
Заручники кінного спорту
Молодь під пильним керівництвом Іллі Ілліча вивчає складні спортивні трюки, опановує джигітування. Керівник неодмінно бере письмовий дозвіл батьків: адже з першого дня він відповідатиме за життя та здоров’я юного вершника. І жодної копійки за навчання верховій їзді, джигітуванню. «Треба ніколи не переставати готуватися, – каже вихователь. – Хто два-три тижні не був на заняттях, той втрачає 50 відсотків майстерності. В Україні нам немає рівних, крім «Українських козаків» із Києва, з якими ми співпрацюємо». Дехто з дев’яти років прийшов до кінного театру. Це невгамовний весельчак і жартівник Андрій Моргун, студент коледжу Подільського державного аграрно-технічного університету. «А тоді, – пригадує Ілля Ілліч, – він під конем проходив, навіть кашкетом не черкав».
Школярка Настя Кузьменко спортом займається 12 років. Найважливішою подією свого життя вважає день, коли три роки тому прийшла в «Козаки Поділля». «Хто хоч раз сів на коня, той стає назавжди заручником кінного спорту, – каже дівчина із захопленням. – У кожного коня свій характер. Як у людини. Потрібен час, щоб у нього з’явилася довіра до тебе. Коні – добрі, відкриті, чуйні тварини, які завжди відплачують добром за добро». Такими ж добрими, але й дисциплінованими, стають молоді люди, хто пов’язує своє життя з кіньми. Один із колишніх вихованців театру працює тренером з кінного спорту в Португалії. Їхав заробітчанином, а його оцінили, побачивши раз на коні. Цей спорт, до слова, входить до програми Олімпійських ігор, справді технічно складний, індивідуальний, високий результат в якому досягається завдяки взаємодії людини та коня. Одним із видів змагань у триборстві є конкур.
Наша довідка. Конкур (від французького – кінні змагання) – змагання з подолання перешкод верхи на коні, що проходять на конкурному полі. Конкур стали проводити з середини XIX сторіччя в Бельгії, потім у Франції та Італії. Конкур ділиться на легкий, середній, важкий та вищий, “на вибір”, “до першої помилки”, “мисливський паркур”, швидкісний. Вище всіх на неосідланому коні на ім’я Ред Флайт стрибнув Майкл Уітейкер в Дубліні в 1982 році – 2,13 м. Рекорд Європи у висотному стрибку (2,35 м) встановив в 1988 році швейцарець Маркус Фукс на світло-сірому коні вестфальської породи на ім’я Пушкін. Перші змагання з подолання перешкод (конкури) було організовано 1869 року в Лондоні. Змагання з подолання перешкод було вперше включено в програму Олімпійських ігор у 1912 році. (За Вікіпедією).
Кошовий отаман із роду потомствених конюхів
Усіх своїх вихованців Ілля Ілліч не може перерахувати – так багато через його руки пройшло молоді. Студенти закінчили навчання, роз’їхалися на роботу, учні вступили до вищих закладів у інших містах, хтось одружився. Але не забувають наставника, телефонують. Буває, мчать зі столиці потягом, щоб виступити з нинішнім складом «Козаків».
– У нашому роду всі – конюхи, – зізнається Ілля Бунька. Маючи велике господарство, не будучи бідним, ніхто з моїх предків не соромився особисто доглядати коней. До речі, всі чоловіки ім’я Ілля носили.
– Може, тому, що Ілля – шанований в українців святий, який їздить по небу на кінній колісниці?! – припускаю.
– Із раннього дитинства я навчився усьому, що тепер передаю своїм вихованцям. Виступав за спортивний клуб армії на кінних змаганнях. У перші роки незалежності України почали відроджувати українське козацтво, пішов і я в козаки. Гурток започаткував ще тоді, коли керував підсобним господарством цементного заводу. Незмінний мій помічник-ветеринар Оксана Шуль, я її ще на заводі приймав на роботу. У цьому році «Конкуру» вже 15 літ. А ще я кошовий отаман січового куреня міжнародної громадської організації «Козацтво запорозьке». Наш театр є осередком цієї організації, маємо посвідчення, видане гетьманом. Займатися у театрі хоче дуже багато дітей, але ведемо спеціальний відбір. Перша умова: любов до коней, друга – гарні фізичні природні дані. А підготовка – то вже мій клопіт. У нас усі вчаться тільки добре, ніхто не вживає алкоголь, якщо пив пиво в міському парку – прощавай. Боремося з курінням, бо дехто зі студентів, на жаль, цигарками балується. От хто в нас ідеальний – так це дівчата. Дві Насті – Кузьменко й Суховецька та Олеся Шмирьова всі канікули з дев’ятої ранку до десятої вечора проводять на конюшні. Їх мами менше бачать, ніж я. Мами приходять за секретом: як я домігся такого впливу на її дитину. І хлопці працьовиті: коням сіно косять, прибирають у конюшні. А талановиті які! Женя Білобородов та Андрій Моргун були запрошені на зйомки фільму «Тарас Бульба», Андрій недавно повернувся зі зйомок «Білої гвардії».