Після поранення на Луганщині, доброволець з Підлісного Мукарова Федір Пронак організував у місцевій школі музей АТО. Серед експонатів – і військова амуніція, патрони та гільзи різних калібрів, залишки мін та снарядів, котрими ворог обстрілює наших військових з окупованих територій Донеччини та Луганщини.
Зміни в країні починаються з кожного
Федір Пронак з тих чоловіків, котрий одним з перших у 2013 році пішов відстоювати правду на столичному Майдані.
„Був у Києві на підробітках, – пригадує нині. – Як почули з товаришем про перші сутички, побиття студентів на акціях протесту – одразу пішли на Майдан. Жорстокість „беркутівців” шокувала: за що побили дітей? Там і залишився. Зрозумів, що мусимо починати зміни в країні перш за все з себе. Записався до сотні „Львівська брама”. Разом з побратимами будував барикади, разом з усіма вірив, що зможемо відстояти право на правду мирним шляхом. Аж поки не загинули перші герої Небесної сотні...”
Того ж дня, коли Майдан окропила кров українського патріота Сергія Нігояна, Федора поранили: в масовці розтрощили кастетом щелепу.
„Поранених звозили до КМДА, – розповідає він. – Надали першу допомогу і порадили їхати додому, бо оперувати не було можливості. Та через тиждень повернувся до Києва. Ми усі добре розуміли: якщо пролилася перша кров, то влада вже не зупиниться. А там, були мої побратими, тож негоже мені вилежуватися на диванах. Потім забрали до лікарні з отруєнням. Пізніше лікарі розповіли, що жінки з ворожого боку спеціально приносили на Майдан нашим хлопцям чай з отрутою... Бог їм суддя. Медики нас прикривали, видавали за звичайних заробітчан, в картці писали, що отруїлися грибами... У столичних медичних закладах тоді були постійні перевірки: хто майданівець – одразу в сізо...”
Потім, каже, кров на Майдані потекла рікою: „Страшно, дуже страшно було бачити, як гинули хлопці. Це найважчим було”.
Головне – не потрапити в полон
Коли Майдан затих, Схід – запалав. Перенісши складну операцію на щелепі, Федір відшукав своїх побратимів і записався добровольцем до батальйону „Золоті ворота” (нині полк „Київ”). Місяць навчань – і в саме пекло війни на передову, під Щастя.
„2014-й – був страшним роком.... Пригадую, потрапили під обстріли, чотири дні вибиралися. Всього тиждень відвоював мій майданівський побратим. Загинув у бою. Молодий – ще жити й жити... Потім ми дислокувалися в Сєвєродонецьку. Тоді бої велися під Лисичанськом, Новодружківкою. Волонтери нам подарували „буса”. Дуже їм вдячний, бо без автівки там – ніяк. Часом ледь встигали довозити поранених до шпиталю”.
Янгол-охоронець та молитви дружини й сина берегли Федора від ворожої кулі. „Вони дуже переживали, – каже він. – Зв’язку не було іноді по кілька діб, сигнали глушили сепаратисти. А потім підірвався на розтяжці... Знаю, що лікарі витягнули 113 осколків. Були перебиті груди, переламана рука, розтрощений череп...”
Місяці командир відділення з позивним „Хохол” Федір Пронак провів у шпиталях: лікування, реабілітація. Голову йому залатали пластиною. Сильні болі нагадують і нині про себе щодня, відмовляють руки. Каже, важко виконувати навіть легку роботу.
„Але це нічого, – впевнений він. – Тоді головне було – не потрапити в полон, бо живим звідти наші добровольці не поверталися...”
Експонати з поля бою
Нині Федір Пронак займається волонтерством. А завдяки небайдужим людям наприкінці лютого відправиться на лікування до Канади. Трохи більше року тому він ініціював створення музею АТО у місцевій школі. Діти сплели маскувальні сітки, разом зробили бліндаж. Більшість експонатів АТО-вець привіз з війни, деякими – підсобили побратими. Усі вони знешкоджені, але красномовно розповідають про те, що таке війна. Тут є гранати, ворожі розтяжки, кулеметні гільзи, осколки з гаубиць „Мста-Б” – особливо страшної зброї, ракети від ручних протитанкових гранатометів. Є тут і гармати, якими колись воювали діди, а нині – й наші хлопці – „Рапіра”.
„А це уламки від „Градів”, якими гатять по українцях сепаратисти, – показує експонати Федір. – Це дуже страшна зброя. Є й ще страшніша – залишки ракети від далекобійних систем залпового вогню „Смерч”. Це найпотужніша у світі зброя після атомної, накриває два гектари землі і спалює усе...”
Серед особливо дорогих експонатів – каска – ще з Майдану. Також військова форма, зрешечена осколками, бойові фото з побратимами, карта. Федір показує , де стояли їхні блокпости, де велися жорстокі бої. З вдячністю згадує легендарні батальйони „Айдар” та „Донбас”. Каже, вони, як ніхто, тоді стримували ворога.
„Хочу лише одного – миру для наших дітей, – каже Федір Пронак. – Щоб уся ця зброя для них залишилася лише в якості музейних експонатів”.