Сьогодні, у День пам’яті жертв голодоморів, пропоную здійснити зовсім невеселу, але досить потрібну і пізнавальну мандрівку. Наш шлях лежить недалечко – у селище Меджибіж, що у 30 км від Хмельницького. А саме – до могутньої Меджибізької фортеці. Однак сьогодні ми не будемо видиратися на вежі чи лізти у підземелля, а зазирнемо до музею, що розмістився на території фортеці.
Музей пам’яті жертв голодомору 1932-33 років на Хмельниччині, що у Меджибожі, можна назвати унікальним з кількох причин. По-перше, відкритий у 2008 році, він став першим подібним закладом в Україні.
По-друге, він суттєво відрізняється від традиційних музеїв. Адже головна роль тут відведена не архівним документам і старожитностям (звісно, вони тут теж присутні), а мистецькому оформленню. Тут все підпорядковано єдиному задуму: не просто показати, що в Україні (в тому числі і на Хмельниччині) був голодомор і загинуло стільки-то людей, а що проти українців було здійснено злочин, і злочин цей страшний.
Музей розмістився у каретному дворі фортеці, підлога якого нагадує ріллю.
Тут оживають цифри, і відвідувач починає розуміти масштаби трагедії. Якщо на папері 10 млн жертв – це велика цифра, але все-таки цифра, то у музеї кожна деталь підсилює цю цифру, робить її моторошною і кричущою.
В експозиції чимало скульптур. Цей іконостас символізує святість хліба для українців.
«Дослідники оцінюють втрати від голодомору у чотири-шість мільйонів. Однак творці музею зупинилися на цифрі у 10 мільйонів, врахувавши тих, хто не народився, - розповідає провідний науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Вероніка Візнюк. – Ця цифра викарбувана на стіні музею, а під нею – символічні рахівниці, які ведуть лік жертвам».
Експозиція, присвячена колективізації.
Десятки гіпсових рук, що тягнуться вгору, оголені кістляві тіла, що скрутилися в муках, порожні колиски, де мали б лежати діти, хліборобське знаряддя, яким немає кому орудувати… І стає шкода кожного загубленого життя, вже не кажучи про мільйони. Мені здається, що треба бути ну вже дуже черствим, щоб тебе не зачепило.
Фрагменти художнього оформлення музею.
Такою концептуальністю і емоційністю музей завдячує своєму творцю – знаному подільському художнику Миколі Мазуру.
Тут є символічна чорна дорога, якою по країні поширювався голод, урядовий кабінет, де приймали зловісні директиви про вилучення зерна, є експозиція, що ілюструє колективізацію та інші жахливі сторінки історії 1932-33 років.
В експозиції є реальні документи 1930-х років, а також сучасні книги пам'яті жертв голодомору різних областей України.
Особливо моторошно дивитися на експозицію, присвячену дитячій смертності. Скульптура худющої жінки, а за нею порожні колиски. Про дітей нагадують ляльки-мотанки та маленькі сорочечки, які вже не має на кого надягати.
Годувати нікого і нічим... На столі - лише ложки, а колиски - порожні.
На плакатах можна побачити фотографії дітей з деформованими кінцівками, величезними животами та іншими вадами через брак нормального харчування.
Дітей нема, лише ляльки-мотанки.
«Бувало таке, що селяни вивозили своїх дітей у міста і там залишали у надії, що їх підберуть у притулки, лікарні, і таким чином врятують від голодної смерті», - розповідає Вероніка Григорівна.
Розповідати про музей пам’яті жертв голодомору у Меджибожі можна довго, але краще один раз приїхати і перейнятися його атмосферою.
У музеї можна побачити навіть черепи корів та прялки.
Корисна інформація
Музей розмістився на території Державного історико-культурного заповідника «Межибіж», у колишньому каретному дворі фортеці. Режим роботи заповідника: з 9 до 18 години, вихідний – понеділок.
Телефони для довідок: (03857)9-71-30, (03857)9-71-23.