Подорожуємо Хмельниччиною: Сутківці - як живе унікальна церква-фортеця після реставрації

Минуло десять років з того часу, як в Покровській церкві-фортеці, що у Сутківцях на Ярмолинеччині, закінчили роботу реставратори. З того часу пам’яткою, яка перебуває під охороною держави, опікуються лише сільчани та священик, який тут служить. Ця напрочуд гарна споруда, що бiліє на зеленому пагорбі села і нагадує казковий замок, – єдина у своєму родi та справедливо вважається найдовершенiшим зразком оборонного храму в українськiй архiтектурi. «Схожа є у Франції в Етампі, – розповідає отець Володимир Степанишин, настоятель храму. – Але там вона не має верхівки. А от форма точнісінько така ж, як в нашої сутковецької церкви-фортеці».

Тож не стати туристичною «родзинкою» така пам’ятка, звісно, не могла.

Чому вдалою реставрацію назвати не можна

Нині в Сутківцях туристи – часті гості. Навідуються навіть з-за кордону. За екскурсовода отець Володимир. Про церкву-фортецю він знає не лише з історичних описів, а з власних досліджень. Багато, зізнається, довелося тут попрацювати з прихожанами і після реставрації, щоб пам’ятка мала пристойний вигляд.

Під шаром штукатурки у храмі можуть бути дивовижні розписи.

Вперше церква була реставрована у 1903 році. Але тоді був втрачений автентичний дерев’яний дах та замінений на бляшаний. Уже в 2007-2009 роках церкву реставрували за проектом архітектора Ольги Пламеницької. На роботи держава виділила мільйон гривень. Саме тоді бляшаний дах замінили гонтом, почистили бойовий ярус святині, вивезли до сотні машин сміття, відреставрували стовп, на якому фактично церква й тримається, почистили підвали…

Внутрішнє оздоблення храму зроблене в пізньому романському стилі з деякими готичними елементами

Тоді найбільшу стурбованість у реставраторів викликало те, що у древньому храмі різко підвищилася волога і починають мокріти стіни. Усе – через цемент, яким вкрили стіни на початку 90-х. Планувалося, що вони знімуть шар штукатурки і відкриють дивовижні фрескові розписи, датовані п’ятнадцятим століттям, та олійні розписи 1909 року. Та до цього не дійшло. Однак з огляду на десятиліття, що минуло, як зізнається священик, вдалою реставрацію назвати не можна.

Від вітру гонтові дощечки розлітаються 

«Відновлюючи дах, майстри добудували ще метр у висоту та оздобили фігурними отворами, – розповідає отець Володимир. – В автентичному вигляді цього не було. Дах, зізнаюся, зроблений непрофесійно. Тільки вітер – гонтові дощечки падають, затікає дощ. Після кожного буревію збираю їх та починаю латати дах. Хоч реставратори давали гарантію на сто років…»

Верхні фігурні отвори добудували реставратори

Виключно культовою спорудою церква стала наприкінці ХІХ століття

Багато дослідників вітчизняної історичної спадщини переконані, що саме вдалий вибір місцевості зберіг храм до наших днів. Зведена вона на пагорбі, з якого добре проглядається обрій.

Церква зведена на пагорбі

«Первiсно будівля була чимось на зразок невеличкої фортеці, яку згодом пристосували пiд культовi потреби, – розповідає отець Володимир. – Вважається, що її побудова припадає на кінець XIII – початок XIV столiть. Хоч й існує офіційна дата – 1476 рік, але цілком можливо, що зведена споруда дещо раніше. Ця дата була викарбувана на дзвоні, який до наших часів не зберігся. Але відомий дослідник Йосип Сіцінський припускав, що дзвін не має прямого зв’язку з будівництвом церкви. Зведена вона з вапняку на розчині, який готувався за спеціальною технологією: вапно, яйця, мертві тварини… Скільки церква побачила війн, спустошень, наруги, а й досі стоїть міцна і непохитна. Лише з кінця ХІХ - початку ХХ століття будівля стала виключно культовою спорудою. Тоді був перебудований дах з дерев’яного на металевий, добудований п’ятий купол та дзвіниця, яка раніше, за планом, розташовувалася окремо, знівельовані деякі оборонні елементи. Той дах, який ми бачимо зараз, після реставрації, також далекий від оригіналу…»

Залишки сутковецького замку

На горбi навпроти церкви колись стояв мурований замок, вiд якого дотепер збереглася тiльки вежа.

«Коли тут проводила дослідження Ольга Пламеницька, то виявила, що розчин для мурування в замку та в церкві ідентичний за складом, тож цілком можливо, що ці об’єкти будувалися в один і той же час», – каже Іванна Білик, директор місцевої бібліотеки. – Така кiлькiсть фортифiкацiй у невеличких Суткiвцях пояснюється просто: через наше село проходив сумнозвiсний Кучманський шлях, яким безперестанку налітали на подільські села ласі на ясир татари».

Надгробна плита Івана Сутківського

Донині збереглася в церкві чи не головна реліквія роду Сутківських, перших власників села – надгробна плита Івана Сутківського. Але тут він не похований. На надгробку є його герб та напис, що свідчить про смерть.

Фрески вкрили цементом…

В радянські часи у церкві-фортеці було зерносховище. «Часто місцева дітвора пробиралася усередину, – розповідає Іванна Білик. – Ще тоді можна було мальовані фрески побачити».

Залишки розписів втратили уже в 90-му році, коли тут зробили ремонт. «Узяли і вкрили стіни шаром штукатурки, – каже священик. – Це велика технологічна помилка, адже під час будівництва церкви використаний лише вапняковий розчин. Через цемент нині тут буває перезволоження.

Ця ікона написана уже в ХХ столітті

До наших часів збереглася лише ікона «Трійця», написана в західному стилі на центральному стовпі. Як би нам не хотілося, вважати її старовинною, це не так. Швидше за все, вона написана уже після Другої світової війни. Видно, що це сучасне письмо. Маю надію знайти в архівах старі фотографії, щоб зрозуміти, в якому стилі первісно був розписаний храм. Єдине, що можу сказати, це те, що внутрішнє убранство храму зроблене в пізньому романському стилі з деякими готичними елементами».

Кілька мішків кісток захоронили на подвір’ї

Церкву, впевнені сутківчани, будували не хто інший, як козаки. Підтвердження тому – в народних переказах. Навіть вуличка, що в’ється нижче храму, споконвіку має назву Козацька. Існувала тут і досить розгалужена система підземних переходів. Як розповідають місцеві жителі, їх тут було кілька. Один вів від церкви до замку. Ним, зізнаються, ще бігали малими. Щоправда, не на велику відстань. Сміливості вистачало іти, поки не згасала свічка. Хід замурували, коли робили реставрацію.

Настоятель храму отець Володимир з громадою вирішили захоронити знайдені останки на подвір'ї церкви

Також тоді, під час реставраційних робіт, розчищаючи підвали церкви фортеці, тут викопали більше трьох десятків скелетів. Дванадцять мішків кісток в загальній труні простояли десяток років в підвальному приміщенні. Аж поки громада не вирішила захоронити їх на подвір’ї храму. Нині тут встановлений хрест.

«Є кілька думок з того приводу, чиї це останки, – каже отець Володимир. – Це могли бути люди, які тримали у фортеці оборону, але також могли бути і родинні поховання або крипти священиків. Я все ж схиляюся до версії, що це останки померлих в часи голодомору 32-33-х років. Ми писали скрізь, запрошували істориків, антропологів… Але досліджувати ніхто не приїхав. Тож громада вирішила, що їх варто захоронити та дати спокій померлим».

На службу сутківчан скликають дзвони

Наразі, жодних державних програм, спрямованих на підтримку, дослідження чи подальшу реставрацію цієї унікальної пам’ятки немає. Щоправда, не обходиться без благодійників. Так, наприклад, кілька років тому хмельничани Катерина та Юрій Даценки посприяли у виготовленні туристичної марки. А невідомий благодійник подарував… дзвін. Великий, дзвінкоголосий. Його прислали прямісінько на пошту. Тож нині на молитву сутківчан кличуть уже шість дзвонів.

Цей дзвін подарували сутківській церкві невідомі