Коли йдеться про медичну допомогу, насамперед згадуєш свого дільничного лікаря. Щоправда, тепер все частіше йдеться про сімейного лікаря, або, як правильно він називається - про лікаря загальної практики-сімейної медицини. Це та найперша інстанція, до якої йдемо, коли щось не так зі здоров’ям. Особливо актуальним питання сімейної медицини є для сільських мешканців. Адже до районного лікувального закладу часто потрібно добиратися не один десяток кілометрів. А сільський фельдшер не завжди може впоратися з проблемою. Тим не менше, 48 відсотків населення області живе якраз у селах. Тому й розростається мережа закладів сімейної медицини. Сьогодні, за даними обласного управління охорони здоров’я, на Хмельниччині працює 95 сільських амбулаторій сімейної медицини та 13 – у містах: одна – у Старокостянтинові, п’ять – в обласному центрі та сім – у Кам’янці-Подільському. Допомогу подолянам надають 289 сімейних лікарів. Нагадаємо, що саме наш обласний центр у цій справі є піонером. Адже Хмельницький (разом з Михайлівським районом Запорізької області та Сакським районом Криму) на початку століття було обрано для впровадження проекту Європейського Союзу щодо реформування первинної ланки медичної допомоги, а саме – впровадження сімейної медицини. Проект діяв протягом трьох років, і у його рамках пройшли навчання та перекваліфікацію багато медиків Хмельницького, а також вивчили досвід впровадження сімейної медицини в інших регіонах України та за кордоном.
На лікаря чекали чотири роки
Амбулаторія сімейної медицини у Копачівці Деражнянського району розташована у чистенькому й затишному будиночку. Нещодавно у ньому зробили ремонт, і він виділяється у сільському пейзажі, як нова копійочка. І про ремонт амбулаторії, і про облаштування квартири для лікаря (на другому поверсі будівлі) подбали у місцевому сільськогосподарському підприємстві. Але якщо з ремонтом цій будівлі поталанило, то з медичним персоналом спочатку не складалося, вона довгих чотири роки чекала на своїх господарів. Та, здається, нарешті везіння прийшло і з цього боку. Принаймні, нас зустріли привітні дівчата у білих халатах – лікар тут працює вже більше півроку, а кілька місяців тому приїхала й молода медсестричка.
Перші дні роботи в Копачівці лікар Оксана Камінська сиділа без роботи – люди просто відвикли від того, що в амбулаторії є медики. Згодом прийшла перша пацієнтка. Як запам’яталося Оксані Василівні – з герпесом. Допомогла їй. Потім з’явилася друга. І – пішло-поїхало. За день, буває, до двох десятків доводиться приймати. А ще – ходити на виклики. Оскільки машини амбулаторія поки що не має, а село величеньке, то на виклики можна витратити і дві-три години. Так мешканці села звикають, що у них тепер є свій лікар, і якщо щось болить, то не потрібно панікувати, шукати машину для поїздки у район – можна прийти до амбулаторії, де вислухають, допоможуть, підбадьорять. «З самого початку навчання у вузі я знала, що працюватиму сімейним лікарем у селі, – каже пані Оксана. – Адже навчалася за направленням. Університет та інтернатура дали добру підготовку, та все одно було боязко одразу залишитися сам-на-сам з пацієнтами, їхніми хворобами. До того ж, п’ять місяців довелося працювати навіть без медсестри». Як виявилося, щодо лікувальної справи побоювання були марними – поки що жодного випадку не було, щоб не вдалося встановити діагноз, чи щоб не знала, що діяти з хворим, як лікувати. Часто допомоги шукає у спеціальній літературі, яку привезла із собою, запитує поради у лікарів з району, і навіть консультується у Інтернеті. «Бо хочеться допомогти людині не поверхнево, не спихнути її вузьким фахівцям чи відмахнутися, а зробити все, що можна», – пояснює Оксана Василівна. Тому з лікуванням проблем не має. А от до документації не знала, з якого боку підійти. Особливо розгубилася, коли в селі померла жінка й довелося терміново видавати відповідні документи. «Це мене трохи шокувало, – зізнається молода лікарка. – По-перше, смерть. По-друге – не знаю, які папірці потрібні, і як їх заповнювати. Поїхала тоді до свого наставника – районного терапевта, прошу: допоможіть». Щоправда, тепер і документація Оксані Василівні не страшна.
Хоч працює пані Оксана в Копачівці неповний рік, проте з місією господині закладу звиклася. Й гостинно показує приміщення: свій кабінет, стоматологічний (обладнаний за останнім словом техніки. І устаткування, і роботу стоматолога фінансує місцеве агроформування), маніпуляційний, гінекологічний, фізіотерапевтичний кабінети, кабінет для прийому дітей, денний стаціонар. У найближчому майбутньому – придбання автомобіля та облаштування міні-лабораторії.
У передовиках
На Деражнянщині сімейна медицина скоро відзначатиме ювілей – десятиліття з дня впровадження. У 2000 році, коли цей напрямок охорони здоров’я в Україні тільки почав втілюватися у життя, на Деражнянщині лікарі поїхали на навчання, щоб отримати фах сімейного лікаря. Й почали перепрофільовувати сільські медичні заклади під амбулаторії сімейної медицини. «Не всі лікарі розуміли таку реорганізацію, – згадує головний лікар району Володимир Онуфрійчук. – Й не дуже хотіли їхати на курси, перенавчатися. Це вже зараз легше, бо молоді фахівці сімейної медицини приходять підготовленими з вузів. Але тоді нам вдалося переконати декого, і сьогодні маємо десять фахівців, ще двоє навчаються в інтернатурі. Насамперед амбулаторії сімейної медицини відкрили у селах. А от в місті ця справа чомусь рухається повільно. Чому? Бо тут працює районна лікарня. Якщо тут же вводити посади сімейного лікаря, то він буде дещо підміняти вузьких спеціалістів. Адже у лікарні приймає окуліст, невропатолог, гінеколог. І людині краще йти до такого фахівця. Тому у місті потрібно відкривати амбулаторії сімейної медицини в мікрорайонах, віддалених від центру. У нас такі плани є щодо мікрорайону цукрового заводу. Крім того, три фельдшерські пункти, де жителів більше тисячі, теж переобладнали на амбулаторії сімейної медицини. У двох з них – у Копачівці та Маниківцях – обладнані й квартири для лікарів. До речі, житлом забезпечуємо й молодих спеціалістів в райцентрі. Приміром, днями квартиру виділили для молодого фтизіатра. І у нас з районною радою є напрацювання, щоб одинадцять лікарів забезпечити житлом. Для цього реконструюємо приміщення, яке знаходиться в мікрорайоні цукрового заводу. Десь за два роки цей будинок здадуть. Це дуже хороший стимул для молодого лікаря. Й у нас за останні три-чотири роки прийшло більше двадцяти молодих ліка-рів-спеціалістів, і зараз маємо у райлікарні досить молодий колектив».
Найперша медична інстанція
Сільська медицина області активно переходить на засади сімейної. Й сьогодні на Хмельниччині працює 95 сільських лікарських амбулаторій та