А все так гарно починалося… Ольга одружилася з Павлом, ще будучи студенткою. Спочатку жили нарізно, а коли народилася донька, придбали невеличку однокімнатну квартиру у Віньківцях. Однак спільне життя не заладилося, - Павло з першого ж дня взявся показувати характер. Почалося з того, що контролював її розмови по телефону: з ким говорить, скільки часу. Потім став забороняти жінці спілкуватися з матір’ю - телефонні розмови присікав, коли ж та приїжджала до доньки в гості, уже на другий день виганяв.
«Сам же часто їздив до своїх батьків, - каже Ольга. - Але чомусь - на ніч. Запитую: «Чому не вдень?» «Бо я так хочу».
Взагалі він постійно був чимось невдоволеним: то каструлю не туди поставила, то жалюзі не так закрила. За маленьку провину могла отримати ляпаса, та такого, що падала. Я плачу, а дитина зі мою, бо хоч і маленька, та відчувала мій стан. Але терпіла - заради тієї ж дитини, бо не хотіла позбавляти її тата. Та й кохала його.
Проте після шести років такого життя, навесні минулого року подала на розлучення.
Але спокою як не мала, так і не маю. Річ у тім, що житло ми придбали, будучи у шлюбі, за спільні кошти (допомогли батьки з обох боків, позичали по родичах, пішли навіть гроші, отримані за народження дитини). Але після розлучення він просто вижив нас із дитиною - вночі стягував мене з ліжка, а з часом я взагалі боялася заснути, бо він стояв наді мною і щось бубонів, іноді з ножем у руках.
Розділити майно не захотів. Змінив замки, щоб я не могла зайти. А вибити двері не можу, бо потім ще звинуватить, що я його обікрала.
Пропонувала продати квартиру і розділити гроші, або ж залишити квартиру комусь одному, інший же при цьому нехай отримає грошову компенсацію за свою частку. Я навіть погодилася на меншу суму, ніж мені належала, погодилася й на те, що отримаю її частинами. Павло пообіцяв сплатити частку, а через півроку видав: «Ти нічого не отримаєш».
У вересні минулого року суд на мій позов прийняв рішення, яким у виплаті компенсації було відмовлено, так що ми і надалі мали жити на одній житловій площі. А як жити? Він телефонує по 30 разів на день, навіть уночі, - погрожує, ображає. Я не можу зайти до квартири, а правоохоронці не вбачають підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за те, що він не виконує рішення суду і не пускає нас у квартиру.
Я не маю права не давати йому зустрічатися з дитиною, але займається він з нею хвилин п’ять, не більше, а потім починає мене ображати, шарпати, бити. Навіть при людях. Писала заяви до міліції, кілька разів його навіть штрафували, але зазвичай у притягненні до кримінальної відповідальності відмовляли, оскільки свідками бути ніхто не хотів. А дитина усе бачить і повторює те, що робить її тато: плює на мене, обзиває. А їй тільки недавно виповнилося два роки.
12 квітня він побив мене під будинком, де мешкає моя сестра. Бив у голову, а коли впала, - ногами. В результаті отримала струс мозку, контузію вуха, численні забої. Проти Павла порушили кримінальну справу, але він і далі продовжує телефонувати і погрожувати. Каже: «У мене крутий адвокат, я зроблю так, що ти сядеш у в’язницю». І я боюся, бо не знаю, чого від нього можна чекати, і що у нього в голові».
Коментар фахівця:
«Кожен випадок потрібно розглядати більш конкретно. Але якщо загалом, то у випадку будь-яких дій стосовно людини (у цьому разі до жінки та її дитини) потрібно звернутися із заявою до правоохоронних органів які, у разі отримання нею тілесних ушкоджень, зобов’язані дати їй направлення на судово-медичну експертизу, - пояснює хмельницький адвокат Андрій Сорокопуд. - Відсутність свідків у подібних випадках - не проблема. Міліція сама встановить, як все відбувалося. Можливо, жінці й не вдасться притягнути чоловіка до відповідальності, але всі стадії розслідування кримінального впровадження змусять його замислитися, чи варто чинити так і надалі.
Що стосується спільного проживання у квартирі, то варто звернутися до суду з питанням про поділ вказаної квартири в натурі».
«На мою думку, в цьому випадку жінка виступає подразнювачем для свого чоловіка, - каже Марина Малиновська, сімейний психолог центру розвитку «Простір». - Тому свої проблеми вони вирішать, лише роз’їхавшись.
Взагалі, жінкам, які потрапляють у подібні ситуації, потрібно замислитися з самого початку сімейного життя, чи варто продовжувати стосунки з цією людиною. Наші жінки зазвичай думають так: «От народжу йому дитину, і все стане на свої місця». Не стане. Зазвичай стає ще гірше. А щодо кохання, то під цим поняттям, перш за все, мається на увазі повага. Її, як я бачу, не було, то чому ж жінка незрозуміло чому терпіла шість років?!
На мою думку, цим людям найкраще роз’їхатися, бо нічого доброго з цього співіснування на одній площі не вийде. Можливо, в підсвідомості жінка сподівається, що її кривдник зміниться на краще. Можливо, але людина може змінитися лише тоді, коли зміниться поруч із нею інша».
Лариса ШАНДОВСЬКА.