Якось так склалося, що за останні два місяці вона зустріла майже третину свого чималенького класу. Спілкування засвідчило разючу протилежність у поглядах. І її ось уже декілька днів бентежила думка: а що буде далі з людством? Що буде з її народом, якщо молода, найбільш енергійна, плодоносна сила – молодь - уражена алкоголем? Як легковажно її однокласники, ті, з якими поділяла думку на шкільних диспутах про шкідливість пияцтва, сьогодні посіли своє місце у системі, яку назвати інакше, ніж «винищення людини», не можна. Ользі пощастило. Чи то стрес у дитинстві так сильно подіяв на її раниму творчу натуру, чи мала вона той міцний фундамент віри, який називають духовним захистом, але пияцтва вона не просто не сприймала, вона з ним уже давно видимо і невидимо боролась. А сьогодні, коли її доросла свідомість шукала більш рішучіших і продуктивніших дій, вона йшла на зустріч з людиною, яка, як вона надіялась, може допомогти знайти шляхи реалізації її мети. Ні, вона не може стояти осторонь, не може просто дивитись і жахатись, вона повинна діяти. Одягнувши тепле пальто, що особливо підкреслювало її струнку талію, зав’язавши оригінально шарф, вона взула модні замшеві чобітки, взяла рукавички, сумочку і вийшла на вулицю. Їй оглядались услід. Назустріч дівчині йшли одинокі перехожі і веселі галасливі компанії із пляшками пива у руках, з металевими баночками енергетичних напоїв, розв’язні, брутальні, неохайні. А Ольга була їм викликом. Від неї пахло парфумами, стиль її одягу вражав жіночністю, а очі не просто сяяли, а горіли, палали вогнем устремління і співчуття, готовністю «пересунути гори». Тільки б щось змінити! Тільки б встигнути врятувати хоч одну чиюсь юність! Вони домовились про зустріч в музеї художньої творчості. Тут завжди було багато молоді. Ольга любила приходити сюди, бо цінувала не тільки мистецтво, а й пробудження цікавості в очах відвідувачів. Бачила спалахи того вогню, і ще сильніше горіли від нього її очі. «Спорідненість душ у наш час – розкіш. Як же важко знайти однодумців! – подумала Ольга, але зразу ж зрозуміла неповноцінність своєї думки. – А хіба ті, кого поєднали розпуста, алкоголь, не є однодумцями? Їх теж об’єднує спільне захоплення, у них теж однакові погляди на життя. Тільки що то за життя?»
І перед очима постали кілька життєвих прикладів. Один із них – її колишня найкраща подруга Оксана. Вийшла заміж у сімнадцять, бо кохала Сергія понад усе. А він за сім років перетворив їхнє життя на страхіття. Двоє діток, які народилися, живуть в обстановці з п’яної лайки, приниження мами, зі страхом і небезпекою. І Оксана, втративши останню гідність з таким чоловіком, каже сьогодні:
- Що зробиш? Так живуть майже всі.
І ці слова недалекі від правди. Так живе більшість. Але якими стануть її діти? Ще один приклад – народження дитини-інваліда з неповноцінними розумовими здібностіми у родичів. Ніби й не п’яниці, але дуже гостинні, а гостина у нас без алкоголю – рідкісне явище. А як же інакше? Ми як і всі. Ольгу це вбивало, вона дивилась на людей і молила Бога: «Господи, просвіти їх, відкрий очі і серця, очисти розум!» Так, таких як вона, одиниці. Вони «білі ворони», їх всього один відсоток. Але вони є.
- Господи, дай мені бути тим зерном, яке загине, але проросте, даючи плоди, - благала вона, ставлячи свічку у храмі.
І Бог чув її, вона відчувала це, тож не боялася розмов поза спиною, не впадала у розпач, коли їй говорили неприємності у вічі. Їй була подарована сила бути саме такою. Коли вона зайшла у музей, то повідомили, що там відбувається зустріч, і вона триватиме ще близько години. Професор одного із вузів попросив дозволу прочитати тут лекцію з собріології. Ольгу не потрібно було запрошувати, вона швидко піднялася сходинками у лекційну залу і непомітно сіла у задньому ряду. Професор був чудовим лектором. Він умів захопити зал. Його стиль доносити інформацію був близьким до акторства. Гумор і життєві приклади робили лекцію надзвичайно живою.
- А я ще сумнівалась, чи існує «жива вода»? Ось вона у своїй структурованій, зміненій формі.
Слова справді лилися потоком у душу, і Ольга бачила здивування на обличчях молодих людей.
«Невже зможуть після цього травити себе алкоголем?»
Про собріологію, науку отверезіння суспільства, Ольга знала, але цей лектор говорив про неї так, що відкривав очі незрячим.
І ще подумала: «Потрібно буде попросити відеозапис. Я маю повчитися у нього, якщо вирішила доносити цю інформацію до людей».
Професор дав контактний телефон, запросив до співпраці, Ольга записала і пробігла очима по залу. Її погляд зупинився на постаті стрункого світловолосого юнака. Це був Євген, її знайомий, сьогодні вона прийшла на зустріч саме з ним. Він сидів непорушно, заглибившись у себе.
- Переосмислює лекцію, - зауважила Ольга.
Враз Євген підвівся і попрямував до столу професора. Про що вони розмовляли не було чути, тільки через кілька хвилин лектор відкрив свій портфель і дістав звідти книгу, дав її Євгену, і вони попрощалися. Ольга ж вийшла із зали і почала чекати свого знайомого у фойє, їй було цікаво поспостерігати за ним. А коли Євген з’явився у дверях, помахала йому рукою, щоб він побачив її. Чомусь здалося, що це був уже не той Євген, якісь зміни відбулися у ньому. Він був більш зосереджений.
- Чудова лекція, чи не правда?- сказала йому Ольга, коли він підійшов до неї.
- А ти була у залі?
- Звісно. Тільки, шкода, не чула початку.
- Ти знаєш, я вражений. Ніби спала завіса, відкрилися очі. Неймовірна інформація!..
Вони стояли у фойє і спілкувалися переважно на рівні думок. Ні Ольга, ні Євген навіть не помітили, що не привіталися одне з одним. А потім молоді люди гуляли у парку й обговорювали плани на майбутнє. Євген ставив дуже багато запитань Ользі і собі, а потім сам давав на них відповідь.
- Знаєш, моя мама давно говорила мені про цю науку, та її погляди здавалися мені вже занадто неординарними. А виявляється, я просто не зустрічав людей, які ще так само думають. Це ж ціла наука - так жити. Я завжди вважав свій спосіб життя позитивним, а тепер бачу, що з мене не варто брати приклад.
А Ольга раділа, що тепер вони однодумці, і все у них буде по-іншому. Тепер вони обоє своїм життєвим прикладом будуть пропагувати цінності, які рятуватимуть людство, тому що життя прекрасне, і не потрібно його спотворювати.
Наталія РОМАНЮК.