До медичного закладу звозять всіх поранених, які потрапили під кулі на південному фронті. Кілька десятків пацієнтів рятують медики, які в мирному житті майже ніколи не стикалися з контузіями та ранами від гранат.
Ірина Пономарьова, заступник головного лікаря, розповідає: коли стало зрозуміло, що наявних сил лікарів не вистачає, кинули клич добровольцям. Вони їдуть у відрядження до Маріуполя, там же проживають, а заробітну плату отримують вдома, без витрат з місцевого бюджету.
Артур Савицький, хірург із Кам’янця-Подільського, вирішив приїхати до Маріуполя через загиблого родича. Поруч із пораненим тоді не виявилося медиків, тому він і помер – через невчасно надану медичну допомогу.
Артур Савицький: «Йому було 20 років. Він був строковиком-прикордонником. Це було на початку серпня. Я страшніших похорон не бачив в своєму житті. Я прийшов сюди, щоб таких похорон було менше».
Його колега, Едуард Латинський, у мирному житті – хірург Хмельницької обласної лікарні. Сьогодні він також на медичній передовій. «Ну, як по що приїхав? – каже він. – Наші хлопці гинуть, наші хлопці поранені, когось можна врятувати. Дуже буде добре, я буду вважати, якщо навіть одного, двох, трьох врятую, якщо я тут. Заради цього варто було поїхати».