Нетиповий город у типовому селі, або Де взяти чумизу, шпинат і сочевицю

Знайти пана Володимира у селі – справа проста. І не лише через те, що усі тут один одного знають. Перш за все славиться він як гарний господар: і врожаї щедрі збирає з городу, і на пораду ніколи не скупиться. Він з тих, хто не просто має город і садить його, бо „так треба”. У Володимира Йосиповича ростуть культури, які не часто зустрінеш на сусідських ділянках. Так би мовити, не типові для звичайного сільського городу. Бо перш за все чоловік дуже любить експериментувати, знаходити щось нове та корисне для себе та живності, котру тримає в господарстві.

Ячмінь сіє дідівським способом

Як зізнається Володимир Йосипович, землю любить з дитинства. Каже, немає більшої радості для селянина, як бачити, коли виплекане тобою дає щедрі плоди. І хоч усе життя працював зв’язківцем у райцентрі й приділяв господарству трохи менше часу, та як вийшов на пенсію – взявся за земельні клопоти з новою наснагою. Осіли в селі з дружиною і взялися господарювати. Нині в них є і корова, і порося, усіляке птаство, кролі, бджоли та шмат землі, де садять картоплю, часник, гарбузи-гіганти, кабачки та інші культури.

„В селі – замкнутий цикл, – пояснює господар. – Є корова – має бути порося, сіємо город – є курчата, гуси, голуби... Є вільний клаптик – посадив виноград та ягідник. Біля хати обробляємо 60 сотих власного городу та ще два гектари сусідських земель. Довкола багато садиб, в яких ніхто не живе, тож власники охоче віддають наділи, щоб хтось засаджував, аби лише не заростала бур’яном. Там сіємо зернові – ячмінь, пшеницю”.

Надійний помічник в господарстві – мотоблок. Володимир Йосипович зізнається, що без нього не впоралися б.

„Поле обробляю за власною методикою, – ділиться секретами. – Декілька років сію пшеницю та ячмінь по стерні. Сусіди дивуються. Але оранка, культивація, сівба – усе коштує чималих грошей, якщо нема свого трактора. Мені, пенсіонеру, така сума не під силу, інакше доведеться все вирощене віддати. Тож роблю так. Наймаю лише комбайн, щоб скосив зернові. Потім восени старим дідівським способом розкидаю зерно з руки. Пройшовся по ньому мотоблоком – і все. Органіка перегниває – дає поживу новим посівам. Ячмінь родить ще краще, ніж після оранки. До того ж зернові люблять твердий грунт”.

Не купляємо нічого, дещо – продаємо

Росте у Володимира Перця і багато екзотичних для пересічних городників культур. Наприклад, не часта гостя на городах українців чумиза. Вирощує він цю культуру вже десяток років.

„Якось почув про чумизу від знайомих городників-любителів, зацікавився, – пригадує пан Володимир. – Замовив і собі насіння. З того часу щороку маю невеличку ділянку для потреб власного господарства та трохи – щоб поділитися насінням з такими ж городниками, як я. Чумиза – дуже цінна рослина, одна з найстаріших хлібних культур. Славиться своєю урожайністю та високою харчовою цінністю, бо у ній дуже багато білка. Для домашньої птиці це справжній делікатес. Годую нею курей та голубів. Також зерно чумизи – чудовий корм для курчат з перших днів їхнього життя, бо у нього значно м’якша оболонка, ніж у проса, і вищі поживні якості”.

„Але насадження треба пильнували, бо насіння настільки смачне, що горобці можуть обтовкти за день, – долучається до розмови дружина Валентина Францівна. – Розповідають, раніше її у нас сіяли, в голод нею рятувалися. З часом чумиза втратила господарську цінність. Мабуть, через те, що має дрібне зерно і збирати комбайнами її важко. Але вдома сіяти можна запросто”.

Також в господарів на грядках росте сочевиця. Господиня зізнається, що припала їм до душі більше, ніж горох. Вариться моментально. Особливо смакують з нею печені пиріжки. Та й у вирощуванні культура невибаглива.

„Ще обов’язково відводимо грядку під шпинат Утеуша, – каже Володимир Францович. –Це своєрідний міжвидовий гібрид шпинату зі щавлем. Але у ньому немає щавлевої кислоти, яка не надто корисна для здоров’я. Тож він частий гість на нашому столі. Молодий борщ, різноманітні салати з нього особливо смачні та корисні.

Жом закладаємо з кукурудзою

Сіє господар біля хати й лікарські трави. Серед них – розторопша плямиста.

„Дуже добре її споживати при діабеті, – пояснює. – Достигле зерно схоже на дрібну пшеничку. Сушу його, обмолочую. Насіння дружина перекручує на млинку і споживає по чайній ложці за десять хвилин до сніданку. Розторопша чудово нормалізує цукор у крові”.

А ще має господар десяток видів кукурудзи. І цукрову – для власного споживання, і для корму тваринам. Є такі, якими можна смакувати уже в липні. Серед сортів кукурудзи особливо хвалить абхазьку Ювілейну цукрову. Розвів її з п’яти зерен.

„Чим вона унікальна? На відміну від інших сортів має солодке стебло на зразок цукрової тростини. Така кукурудза – чудовий корм для тварин, адже має високу енергетичну цінність. Качани родять крупні, зерно відбірне. Тож і худобі корисна зелень, і птиці є що клювати. Кукурудза дозріває пізно – на початку листопада. Саме тоді ми завозимо жом худобі на зиму. Тож робимо так. Кукурудзу ріжемо на силос і перекладаємо шарами жом. Виходить дуже поживний корм, яким годуємо корову. Якість молока – краща, надої – вищі”.

На питання: „Коли ж відпочиваєте?” господар посміхається, мовляв, робота біля землі – то і є відпочинок для душі. А як хоче відволіктися – йде до бджіл. Має невеличку пасіку – для себе, як каже, меду до чаю вистачає. Окрім вуликів, змайстрував власноруч невеличкі дуплянки. Каже, бджоли полюбляють селитися в цих диво-будиночках. А йому – око радують.