Рецепт один – робити добро

Порівняно нещодавно у Хмельницькому з’явилася громадська організація «Врятуй життя», яка займається захистом безпритульних тварин. І назва справді відображає суть діяльності, адже окрім підгодовування, активісти відвойовують право на життя цих покинутих, беззахисних тварин. І усе це завдяки волонтерам, які просто роблять добро, нічого не чекаючи у відповідь.
«Моє головне завдання – повернути собаку у те місце, звідки ми її забрали на стерилізацію, – розповідає волонтер Людмила Давидюк. – Щоранку виїжджаю із бригадою «Спецкомунтрансу» на вилов безпритульних собак. Я стежу за тим, щоб тваринку дійсно гуманним способом впіймали, відвезли в лікарню на операцію. Далі переправляємо собак у притулок «Добро», де прооперована тварина під нагалядом ветеринара перебуває днів десять, поки не одужає. А потім ми повертаємо її у те місце, звідки взяли».
Як зізналася пані Людмила, приватний підприємець, навіть до утворення організації постійно підгодовувала безпритульних. Мотив у цих вчинків був один – вона просто любить тварин. Подруга Людмили по волонтерському щастю Любов Прушинська каже, що Хмельницькому не вистачає справжнього притулку, адже «Добро» – тимчасове місце перебування. Саме така її мрія. Це бажання загадує замість Діда Мороза хмельницькому меру. Любов Цезарівна впевнена, що невеличкий притулок десь недалеко за містом вирішив би левову частку проблем із безпритульними тваринами на вулицях обласного центру. Тут вони проблема, а там були б радістю для тих, хто шукає чотироногого друга.
А поки мрія здійсниться, вона займається «своїми собаками». У такому званні усі безпритульні тварини, що живуть в районі зупинки «Сілістра». Таких собак жінка нарахувала вісім. Вона їх щоранку годує за власні гроші, стежить, щоб всі були здорові, ініціювала стерилізацію. Та окрім собак, пані Прушинська підбирає ще й вуличних котів. Останній щасливчик, який живе у неї вдома, може подякувати за вилікувану лапку – у кота був вивих.
Байдужість до брата нашого меншого цим людям незнайома. За словами пані Прушинської, якою б заклопотаною чи втомленою вона не була, ніколи не пройде повз собаче горе.
«Якщо я бачу, що, наприклад, собаку збила машина, ніколи не залишу напризволяще, – ділиться волонтерка. – Зідзвонююся із однодумцями, щоб знайти автівку і відвезти тварину у лікарню. Якщо ветеринар дасть хоч найменшу надію, що собаку можна врятувати, ми й власні гроші платимо, й забираємо додому, поки одужає».
Як говорила героїня одного із нових російських фільмів: «Ну, не може бути поганою людина, яка так добре ставиться до тварин». Тому з впевненістю можемо констатувати – серед нас багато добрих і чуйних людей. І кожен із нас може до них приєднатися.