«Весна у нас – сезон жнив. бували й бомби по 250 кілограмів”, –

Напевно, більшість жінок, якщо не кожна, мріє бачити в чоловікові героя, здатного захистити, якщо не людство, то бодай їх... Ну, хоча б колись, хоча б раз. Та є й такі чоловіки, які працюють «героями». Серед них і майор служби цивільного захисту Олександр Царук. Молодий чоловік, йому лише 32 роки, керує групою піротехнічних робіт аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення управління МНС України в Хмельницькій області. Назва дуже довга, а означає, що хлопці саме з цього загону рятують нас від «вибухонебезпечних предметів». Отож, якщо у себе на городі або деінде ви знайшли артилерійський снаряд, терміново телефонуйте «101», і пан Царук з своїми підлеглими миттю приїдуть, і все знешкодять.
«Ось буквально на тижні у приватному секторі поряд із міським парком імені Чекмана у Хмельницькому виявили 37-міліметровий артснаряд, –  розповідає Олександр Олександрович. – Снаряд був у дровах, просто в деревині. А трохи раніше на Білогірщині у селі Дідківці знайшли аж 14 снарядів. Зараз весна, сніг розтанув, і у нас починається сезон «жнив». Часом буває, виїжджаємо на виклики по кілька разів на день. Тому ми завжди напоготові».
І справді, за лічені хвилини на майданчику у частині вишикувалися спецавтомобілі. Саме на таких пан Царук та інші сапери виїжджають на виклик. Ще швидше, ніж виганяють автівки, при потребі хлопці із спецзагону «застрибують» у своє спорядження. До речі, уся ця амуніція – каска, бронежилет тощо важить близько 25 кілограмів. Уявіть, як воно – носити на собі таку вагу, а ще й знешкодити снаряд. Як розповів Олександр Олександрович, найбільші авіаційні бомби можуть досягати 500 кілограмів:
«По довжині вона майже як наш кабінет». На око, це десь метрів п’ять. Проте таких на Хмельниччині немає. Найбільша, яку пам’ятає піротехнік Царук, заважила близько 250 кілограмів.
У кабінеті, де МНС-ники навчаються, цілий музей снарядів – маленькі, великі, довгуваті, грушевидні. Можна проводити екскурсії, такі як влаштував Олександр Олександрович для нас.
Як розповіли у Центрі пропаганди ГУ МНС України в Хмельницькій області, наш підрозділ піротехніків працює не лише на Хмельниччині, а й на Тернопільщині. А водолази загону взагалі рятують життя мешканців ще й Рівненської, Волинської, Чернівецької, Львівської та Закарпатської областей. Пан Царук служив ще й в Луганській області. Звідти привіз кільканадцять нагород. Найважливішими він вважає медаль Георгія Жукова та відзнаку за заслуги перед мешканцями Луганщини. Ці знаки пошани чоловік отримав за особистий подвиг, який мало хто побачив, адже завдяки його зусиллям, на щастя, нічого не сталося – вибухівку знешкодили й ніхто не постраждав. До прикладу, медаль Жукова, як називають її у підрозділі, Олександр Олександрович отримав за те, що разом із кількома колегами врятував від вибуху працівників та й сам Алчевський металургійний комбінат. Одного разу у вагонах з металобрухтом, які прибули на підприємство, знайшли вибухівку. І рятувальники-сапери вручну цілу ніч розвантажували брухт, аби знайти та все знешкодити. Ось такі вони – будні звичайного героя!
До слова, усі 18 МНС-ників цього спецзагону мають відомчі чи державні нагороди, не залежно від того, де служили чи звідки родом.
Сам Олександр Царук – кам’янчанин. Закінчив Кам’янець-Подільський військово-інженерний інститут. І вже з 1999 року працював в загонах рятувальників. Згодом продовжив навчання в спеціалізованій академії, де готують офіцерів МНС. Далі працював викладачем з цивільної оборони. А нині керує піротехніками. Каже, що просто схиблений на своїй роботі, у доброму значенні цього слова – днює і ночує у частині. Йому до вподоби розміновувати, знешкоджувати вибухівку. І виходить у нього це заввиграшки.
«Просто ми знаємо, як правильно поводитися із снарядами», – скромно охарактеризував професіоналізм пан Царук. Взагалі, попри таку сміливу професію, він видається справді дуже скромним. Підлеглі ж кажуть: «Наш начальник – людяний», і називають його у неофіційній обстановці –
«командир».