Бачити минуле: археологи про магію пошуків, відкриття та принципи, яким не зрадять

Кажуть, археологія – професія романтиків. З цим твердженням важко посперечатися. Однак, спілкуючись з людьми цієї професії, дивуєшся іншому: який величезний осяг наукових знань потрібно охопити, щоб відкривати нам минуле, розуміти те, що по-краплинах будує нашу історію, читати по знахідках і відкривати на загал те, що досі було невідомим…

Тому археологія – це не лише лопата, скарби та тижні чи місяці археологічних експедицій під сонцем, вітрами і захоплюючі розмови про знахідки. Це велика розумова праця: зрозуміти, проаналізувати, пояснити, скласти докупи усі пазли, що приховує земля сотні, тисячі, мільйони років…

Сьогодні, 15 серпня, День археолога. Тож сайт «Є» поспілкувався з людьми цієї професії, аби дізнатися про те, як вони навчилися цієї магії – бачити минуле. У кожного з них своя захоплююча історія і свої принципи пошуків старовини, яким, кажуть, ніколи не зрадять.

Павло Нечитайло: «Дивись під ноги» – казав мені батько»

Кам’янчанин, археолог, кандидат історичних наук, керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України, український музикант (гурти «Пропала Грамота» та «Zapaska»)…

Павло Нечитайло займається вивченням матеріальної культури міст Правобережної України другої половини ХІІІ -XIX століть. Фото: Дмитро Полюхович/zbruc.eu

- Як ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з археологією?

- Це було на початку другого курсу навчання в Кам'янець-Подільському університеті (тоді ще педагогічному). Я працював над курсовою роботою з документами у міському архіві. Це була пізня осінь, дуже холодно, а почерки писарів ХІХ століття були не дуже розбірливими. В той момент я і зробив свій вибір на користь археології. І тоді, і досі вважаю цю професію більш романтичною та корисною для здоров'я (сміється – авт.). Хоча, насправді мій шлях в археологію розпочався задовго до другого курсу, адже мій батько Олександр Корнійович був археологом. Саме він прищепив мені любов до цієї науки. Батько активно брав участь у знаменитих розкопках поселень-гігантів трипільської культури на Черкащині, таких як Майданецьке та Тальянки, а також курганів в Одеській області. Він був доволі авторитетною людиною у колі одеських археологів. І коли навіть вже не працював за фахом, його одеські колеги, надсилаючи листи, величали його Імператор.

- Коли навчилися відрізняти кераміку різних періодів з першого погляду?

- Це теж тісно пов'язане з батьком, перші навики прищепив мені саме він. Для мене малого це було справжньою магією, коли, навіть копаючи на городі, батько на око визначав культурно-хронологічну приналежність знайдених черепків. Я хотів цієї магії навчитися. Батько вчив мене підбирати черепки на берегах річок чи на оранці і я біг до нього за визначенням. Він мен постійно повторював: «Дивись під ноги» в плані, що треба збирати підйомний матеріал. Так помаленьку і навчився. У цій справі головне - багаторічний досвід та гарні вчителі. Як казала мені моя вчителька - відома археологиня Лариса Виногродська, а їй - легендарний Михайло Кучера, це можливо після того, як рахунок черепків, яких торкнувся дослідник, йде на тисячі.

- Чи є період, з яким вам працювати найцікавіше?

- За збігом обставин з 2016 року я активно займаюсь міською археологією та охоронними дослідженнями. Наразі я є науковим співробітником Державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології України. І це моя основна робота. Тож це і визначає коло моїх наукових зацікавлень. Доводиться копати не там де хочу я, а там де потрібно, де ведеться будівництво, чи земляні роботи, які можуть пошкодити археологічний об'єкт чи культурний шар. Тому, в широкому розумінні, виходячи зі специфіки моєї роботи, я займаюсь вивченням матеріальної культури міст Правобережної України другої половини ХІІІ -XIX століть. Однак, якщо вужче, я є фахівцем спелео-археологом - досліджую штучні підземні споруди. І не лише в містах.

- Які ваші відкриття, знахідки для вас найвагоміші?

- Намагаюся навіть «нецікаві» об'єкти вивчати драйвово і знаходити у них якісь родзинки. Але, з найсвіжіших своїх досліджень я би відзначив вивчення підземних галерей в Умані, дослідження укріплених складів-магазейнів (з обширними підземеллями) початку XVIII століття в Полонному, вивчення скельно-печерного монастиря біля села Василівка Чернівецької області. І, звісно ж, охоронні роботи в рідному Кам'янці, де кожна знахідка - сенсаційна.

Торік Павло Нечитайло працював над дослідженнями укріплених складів-магазейнів (з обширними підземеллями) початку XVIII століття в Полонному. Фото: Миколи Козака

Це, власне, щодо географії, а от щодо знахідок, то це перше зображення трипільської культури у скельному комплексі поблизу села Нагоряни Вінницької області; перша археологічно досліджена османська кав'ярня XVII століття в Європі, Турецька башта в Кам'янці, льохи Богдана Хмельницького в Суботові.

- Над чим працюєте зараз або які розкопки плануєте?

Наразі обробляємо знахідки і пишемо звіти за минулі сезони, а також проводимо роботи з досліджень ділянки по вулиці Зарванській у Кам'янці. Восени будемо досліджувати подвір'я кляштору домініканок - теж в рідному місті.

- Яким професійним принципам ніколи не зрадите?

- Зараз я є головою Хмельницького осередку Спілки археологів України. Це вагома структура, яка об'єднує усіх фахівців. Є у нас «Кодекс етики професійного археолога», який легко знайти в мережі і прочитати. Втім, дуже багато там не написано. Справа в тому, що у археологів, як і у будь-якій іншій професійній спільноті є свої неписані правила. Невиконання цих правил, їх ігнорування призводить до того, що людина сама себе «випилює» з професійного середовища. І у цій спільноті є важливим, що про тебе думають та кажуть колеги. Тут важливо, наскільки чистий та акуратний у тебе розкоп (має бути все ідеально), які у тебе публікації, рівень фото та ілюстрацій… На рівень твоїх знань та умовисновків, наскільки майстерно інтерпретований знайдений матеріал - на все це звертають увагу. Також дуже важливим є питання плагіату та авторського права. Ну і особистих якостей людини. Це фактично каста зі своїми правилами та обов'язками. І тут дуже важлива інтуїція, шляхетність та внутрішня дисципліна. Ну і вміння слухати та поважати старших.

Володимир Захар’єв: «Не буду копати лопатою там, де треба працювати пензликом»

Археолог, краєзнавець, старший науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.

«Перші мої розкопки були 1979 року в селі Врублівці Кам’янець-Подільського району. Зараз це місце затоплене водами Дністровського водосховища». Фото: з архіву 

- Як ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з археологією?

- Родом я з Дунаєвеччини. Народився у селі Залісці. Вже старшокласником зрозумів, що хочу бути археологом. Але як закінчив школу і настав час обирати вуз, подивившись на свої капці й згадавши, що вдома ще молодші брат та сестра, вступати на археологічний до тодішнього Ленінграду не поїхав. Після армії вивчав журналістику в Київському національному університеті заочно. Але щоліта просився землекопом до експедицій. Перші мої розкопки були 1979 року в селі Врублівці Кам’янець-Подільського району. Зараз це місце затоплене водами Дністровського водосховища. Люди часто поблизу фотографуються, не знаючи, що колись на глибині 30-ти метрів щось досліджували, а ще раніше – жили люди.

Так помалу всього навчався на практиці. І коли в 1992 році уже знайшов об’єкти для власного дослідження й постало питання про офіційний дозвіл на розкопки, свої рекомендації мені тоді дали Іон Винокур і Тамара Мовша, які фактично усього мене й навчили. Вони, власне, й підтримували у мені любов до археології, і були впевнені, що я не буду копати лопатою там, де треба працювати пензликом. Нині моє життя пов’язане з археологією наполовину – є і розкопки, і інша робота.

- Коли навчилися відрізняти кераміку різних періодів з першого погляду?

- Власне, вже тоді, коли вдалося потримати ту кераміку в руках. Не просто потримати - узяв і все, її треба помацати багато-багато разів, відчувати її. Так, згодом навчився розуміти її і візуально.

- Чи є період, з яким вам працювати найцікавіше?

- Я не спеціаліст вузького профілю. Мені цікаві усі часи, які були на території Поділля. Адже щоразу, не зважаючи на період, знаходиш щось незвідане і нове.

- Які ваші відкриття, знахідки для вас найвагоміші?

- Всі розкопки, які я провів, і всі об’єкти, які досліджував, вони мені як діти. Кожен – унікальний по-своєму. Понад 10 років я працював у селі Сокілець на Дунаєвеччині, де досліджував рідкісні поховання часів давньої Русі - курганний могильник періоду переходу від язичництва до християнства. У тому ж селі вдалося знайти ще одне цікаве поховання – підплитовий могильник. Це вже повний перехід до християнства. Тут вдалося розкопати ідола. Він був розбитий, а на його місці зведено церкву. Її я знайшов практично по вугликах.

Але коли я переїхав до Хмельницького, мені вдалося розкопати поховання культури кулястих амфор - на Старосинявщині в селі Іллядка та селі Зайчики неподалік Волочиська. Це культура людей, які прийшли на наші землі після трипільців з межиріччя Одеру і Вісли.

Розкопки на багатошаровій пам’ятці Чаньків-1 неподалік Дунаївців, які відбувалися цього року. Цю пам'ятку ще минулого століття відкрив археолог Володимир Захар’єв. Фото: з фейсбуку

- Над чим працюєте зараз або які розкопки плануєте?

- Наразі я пишу звіт про археологічний нагляд за веденням земляних робіт, пов’язаний з будівництвом між вулицями Староміська та Соборна в Хмельницькому. Дуже цікавий об’єкт, який відкриває нове з історії нашого міста і дає можливість побачити її дещо глибше, ніж до цього.

- Яким професійним принципам ніколи не зрадите?

- Якщо ти професіонал, то і мови не може бути про те, щоб зрадити професії та її принципам. Чесність, передусім, і з собою, з тим, над чим працюєш.

Віктор Вєтров: «Перший мінометний обстріл на Луганщині якраз зігнав мене з шурфів»

Археолог, фахівець, який досліджує нижній палеоліт, завідувач сектором археології Державного історико-культурного заповідника «Межибіж».

«Для мене особисто це своєрідна романтика – досліджувати пам’ятки першої появи людства на наших територіях», - каже археолог. Фото: Сергія Аніськова з фейсбук-сторінки Віктора Вєтрова

- Як ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з археологією?

- Колись спробував попрацювати на розкопках – і вже 31 рік я в цій професії. Я луганчанин. Досліджував, переважно, найдавніший період людського суспільства кам’яної доби – нижній палеоліт. Уже 5 років, як переїхав на Хмельниччину. Довелося покинути Луганщину після окупації у 2014-му. Свого часу, з 2012 року, я займався науковими дослідженнями в Меджибізькій фортеці, тож вирішив оселився з родиною на Хмельниччині.

- Коли навчилися відрізняти пам’ятки різних періодів з першого погляду?

- Польова археологія має величезний обсяг матеріалу. І жоден археолог не може похвалитися тим, що на око стовідсотково відрізняє та датує всі знахідки. Насправді, кожен фахівець, працюючи на різнотипних пам’ятках, з матеріалом, навчається все життя. І я також. Тому навчання не припиняється ніколи.

- Чи є період, з яким вам працювати найцікавіше?

- Всі історичні періоди цікаві – безперечно. Втім, мій профіль – саме нижній палеоліт. Для мене особисто це своєрідна романтика – досліджувати пам’ятки першої появи людства на наших територіях. Це період мільйон років тому і більше.

- Які ваші відкриття, знахідки для вас найвагоміші?

- Саме відкриття пам’яток нижнього палеоліту на Сході України – на порубіжні з Російською федерацією. Перший мінометний обстріл якраз зігнав мене з шурфів. Це був один з таких об’єктів, який ми досліджували тривалий час. І саме знайшли найяскравіше представлений стратифікований археологічний матеріал, який мав гарне геологічне датування. Словом, вже підводили деякі підсумки розкопок, над якими працювали понад 5 років… Ми не закінчили дослідження…

Наразі Віктор Вєтров працює на розкопках в Меджибізькій фортеці. Фото: з архіву

- Над чим працюєте зараз або які розкопки плануєте?

- Зараз тривають розкопки на території в Меджибізької фортеці, тож досліджуємо, знаходимо, датуємо, вивчаємо… А в науковому плану – над дисертаційним дослідженням на тему нижнього палеоліту.

- Яким професійним принципам ніколи не зрадите?

- Бути чесним, перш за все перед самим собою. Це важливий регулюючий момент як в житті, так і в професії.